Діти приходять у цей світ, аби бути щасливими. А основне завдання суспільства – зробити все, щоб вони мали можливість всебічно розвиватися і були повсякчас оточені нашою турботою. Особливу увагу цим питанням приділяють і в Білій Церкві. Зокрема, минулого тижня за участю міського голови В. Савчука, його заступника М. Антонюка, начальника відділу у справах сім’ї та молоді О. Литвинчука, депутатів К. Бугайчука, Г. Дикого, А. Короля, О. Кучер, О. Ліневича, В. Маршалка, Я. Мицюка, С. Підпалого, В. Титаренка, Я. Яременка, засобів масової інформації відбулася робоча поїздка в дитячий оздоровчий табір „Лісова казка”, що у Володарському районі. Як відомо, останнім часом, через відсутність фінансування, він взагалі не функціонує, а згодом може й зовсім перетворитися на руїну.

Представники Білоцерківського міського товариства інвалідів «Фенікс» на чолі з його головою Надією Карпович виступили із соціальною ініціативою щодо облаштування території дендропарку «Олександрія» садовими лавами в кількості 750 штук. Акція проходить в рамках першого етапу Програми соціального партнерства адміністрації дендропарку з товариством «Фенікс» у сприянні працевлаштуванню людей з інвалідністю. На кожній лаві передбачено вирізьбити логотип і контактні дані спонсора. Вартість виготовлення і встановлення однієї лави –1500 гривень.

Прагнучи нових висот прогресу, захопившись винаходами розумних машин, чудодійних ліків та методик, люди трохи призабули, що не все на світі можна вдосконалити. Бо вже є речі, унікальність яких очевидна. Одна з них – донорська кров. Шкода тільки, що повернули нас до розуміння її незамінності занадто трагічні події. Спочатку – на Майдані, тепер – на Сході. Однак є люди, котрі ні за яких обставин не втрачали впевненості у життєвій винятковості створеного Всевишнім біологічного продукту, – лікарі. Особливо ж трансфузіологи. Користуючись тим, що в Білій Церкві діє один з найкращих у цій галузі заклад – Київський обласний центр крові, а також віддаючи данину поваги медичним працівникам напередодні їхнього професійного свята (14 червня - День медичного працівника), ми поспілкувалися з керівником Центру, лікарем вищої категорії з організації управління охорони здоров’я та з трансфузіології, членом експертної групи МОЗ із питань переливання крові, а з травня – ще й головним позаштатним трансфузіологом Міністерства Петром Трохимовичем Вербіцьким.

З Мариною Ларіною ми познайомилися ще коли в її родині було четверо дітлахів. З чоловіком і хлопчиками вони тулилися в крихітній кімнатці гуртожитку на Шевченка. Двоярусне ліжечко, з якого старші вже тоді повиростали, колиска, диван із натягнутим шнурочком над ним, де висіли шкільні костюмчики, письмовий і обідній столики та все інше, що необ-хідне в домі, мусило на тих жалюгідних метрах не просто бути, а й служити великій сім’ї. Це важко – в таких умовах почуватися щасливою матусею. Але й тоді, і нині, коли з’явилися на світ ще двоє діток, Марина не стала знервованою, змученою вічним клопотом песимісткою. В усякому разі, на порозі вже іншої квартири нас зустрічала невеличка, красива, усміхнена жінка. Знаємо, що фельдшер за першою освітою, Марина встигла отримати фах менеджера-економіста в галузі охорони здоров’я в Східноєвропейському університеті – якраз перед народженням 4-го сина.

Покоління переможців... Скільки ж величного і трагічного, героїчного і людяного увібрало в себе це поняття! Здавалося, що навіть час не здатний подолати тих, хто вистояв у вихорі буремних воєнних літ. Що вони будуть поряд з нами завжди, так само захищаючи від зла. Ці люди – хто з вічності, із бронзи і граніту, а хто з живою пам’яттю, яскравим спогадом, доброю, мудрою порадою – не просто символи любові до Батьківщини та вірності своєму народові. Вони – одна з найбільших цінностей того народу, нових його поколінь. Ось чому, ми переконані, кожна зустріч з ветераном Великої Вітчизняної, свідком і творцем великої історії миру, є особливо важливою. Надто ж тому, що час, як з’ясувалося, буває невблаганним.