Міський голова Василь Савчук першому для доповіді надав слово Євгену Радченку, директору державного підприємства «Центр державно-приватного партнерства» при Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. Він розповів про те, що передача комунального майна в концесію – це можливість переоснастити підприємство і підвищити якість його послуг. «Концесія – це шанс, а як ним скористаєтеся, вирішувати вам. Я лише хочу нагадати, що держава останні 10 років взагалі не вкладає гроші в модернізацію об’єктів ЖКГ, розраховувати на великі кредити від міжнародних фінансових інституцій, як-то ЄБРР чи Світовий банк, не варто. За їх гроші можна замінити котла чи реалізувати якийсь невеликий проект, але це не зарадить ситуації в цілому. Єдиний вихід – приватні інвестиції. Є два варіанти: або здати комунальне майно в  оренду, або в концесію. В обох випадках комунальне майно залишається комунальним, але орендар все, що побудував, модернізував за час оренди, забирає собі після закінчення терміну договору, а концесіонер – залишає власнику майна, тобто комуні. Наголошу, що залучити кредити європейських інституцій легше приватним організаціям, а не комунальним, бо вони оперативніше працюють. Таким є приклад Чернігівської ТЕЦ, яка нині вже претендує на $30 млн. кредиту від Світового банку». Водночас, в нас є негативні приклади такого державно-приватного партнерства, в більшості випадків, через те, що міняється влада, а з нею і принципи. Зокрема, Євген Радченко привів приклад, коли концесіонером на «Лугансьководоканалі» були росіяни, але через те, що держава за правління попереднього президента не піднімала тарифи, концесіонер вимушений був припинити свою діяльність. В Кам’янець-Подільському договір з концесіонером розірвала вже нова міська влада, вирішивши «повернути все народу». Але, на щастя, за той час, поки підприємством керували концесіонери, працівники з числа місцевих мешканців навчилися принципово новим підходам управлінню майном, тому вони не лише не допустили деградації підприємства, але й створили умови для отримання кредиту від Світового банку.

Через таке ставлення до інвесторів в Україні мало хто ризикує вкладати кошти. Це підтвердив і директор ТОВ «Інститут промислової екології» Олександр Сігал. І порадив для початку вибрати, яку концепцію теплозабезпечення хоче мати місто: централізоване опалення, частково централізоване, коли по місту працює кілька потужних котелень, чи перейти на індивідуальне опалення, як це зробив кілька років тому Ужгород. «Як технар скажу вам, що централізоване опалення обходиться дешевше. Але місто самостійно замінити трубу, по якій йде теплопостачання на масив Леваневського не зможе, прокладка 1 км такої ізольованої труби коштує приблизно $1 млн. Тому потрібен інвестор. І саме він має збудувати декілька котелень по масиву на газу, щоб стимулювати ТЕЦ, власником якої є бізнесмен Костянтин Жеваго, виробляти дешевше тепло. Бо поки що місто є заручником монопольного становища, а отже і тарифів цієї ТЕЦ», - розповів Олександр Сігал.

Заступник міського голови Валерій Гнатюк розповів присутнім про стан тепломережі і чому її потрібно передавати в концесію. Річ у тім, що вже 10 років міська влада оббиває пороги державних органів – СБУ, Мінрегіонбуду, МНС - з проханням виділити кошти на модернізацію труби, по якій йде теплоносій з ТЕЦ на масив Леваневського. Щороку труба стає все тоншою, а кількість поривів більшає, масиву, де мешкає 50 тис. білоцерківців, загрожує перспектива взимку стати другим Алчевськом. Проте грошей за цей час ніхто з державного бюджету так і не виділив. Тому 25 квітня 2013 року був оголошений конкурс на визначення концесіонера, створена конкурсна комісія. 30 грудня 2013 року була затверджена конкурсна документація. До участі в конкурсі подали заявки 4 компанії. Дві заявки були відхилені. Саме ці компанії та ще третя особа вирішили оскаржити це рішення комісії в суді. Міська рада виграла суди, в тому числі й апеляцію. 21 жовтня 2014 року робота конкурсної комісії по передачі КП «Білоцерківтепломережа» була відновлена. Комісії оцінили конкурсні пропозиції, провели експертизу щодо документів та вибрали переможця. Міська рада зобов’язана розглянути проект рішення і проголосувати за чи проти. Але це рішення буде проміжковим. Протягом 3 місяців після цього управління комунальної власності та концесії міста має підготувати уточнюючий концесійний договір, який ще має пройти затвердження в Мінрегіонбуді. Саме в цьому документі концесіонер пропише, яким будуть його дії і в які терміни він зобов’язується виконати зазначені роботи. За словами Валерія Гнатюка, 80% кваліфікованого персоналу «Білоцерківтепломережі» залишаться працювати в концесіонера. А міський голова Василь Савчук додав, що в договорі запишуть, щоб 90% інвестицій концесіонер направляв на забезпечення масиву Леваневського теплом.

Були під час обговорення й відверто популістичні виступи, адже багато міських політиків та активістів сподіваються на те, що весною будуть дострокові місцеві вибори. Та проте більшість погодилася, що тепломережа знаходиться не в найкращому стані, хто і за які кошти буде взимку латати діряву трубу, якщо вона таки не витримає навантаження, а місто не визначить концесіонера, теж незрозуміло. Проте каменем спотикання при обговоренні стало те, що діяльність конкурсної комісії по закону має бути закритою, отже про те, хто претендує бути концесіонером, який його досвід роботи в галузі ЖКГ і чи має кошти, можна дізнатися лише з неофіційних джерел. Міська рада може своїм рішення змінити цю ситуацію, відкривши інформацію про діяльність конкурсної комісії. Можливо, після цього більшість питання будуть зняті. У всякому випадку чекати доведеться недовго. На 20 листопада призначена чергова сесія міської ради, де й розглянуть це питання.

За матеріалами сайту Білоцерківської міської ради