Білоцерківці щорічно долучаються до відзначення цього свята. Традиційно урочистості розпочинаються біля пам’ятника Тарасу Григоровичу Шевченку. Цього року на заході з промовами виступили представники міської та районної влади, настоятель церкви Покрови Божої Матері отець Микола та інші. Волонтеру та керівнику «Молодої просвіти» Костянтину Климчуку вручили нагороду за багаторічну організацію "ланцюга єдності".

А затим, взявшись за руки, учнівська молодь, громадські активісти, представники влади єдиною ходою та з прапором України вирушили до стели Героїв Небесної Сотні, де поклали квіти.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як білоцерківці відзначили День соборності України у 2019 році

Традицію йти одним живим ланцюгом започаткували рухівці ще в далекому 1990 році. Тоді мільйони людей взялися за руки, з'єднавши Івано-Франківськ і Київ у день 71 річниці Злуки УНР і ЗУНР. Він був одним із наймасштабніших у світовій історії та став ще одним кроком до здобуття незалежності Україною.

Нині ж, через 28 років незалежності держави, залишається актуальною проблема об'єднання українців в єдину націю, яка буде дивитися в одну сторону і жити одними цінностями.

Ось як про ті події згадується на сайті Українського інституту національної пам'яті: 

"Революційні події на Наддніпрянській Україні, проголошення української державності сприяли піднесенню національного руху в підавстрійській Галичині. В умовах розпаду Австро-Угорщини тамтешні українці отримали можливість реалізувати своє право на самовизначення. 1 листопада 1918 року у Львові відбувся листопадовий чин, після чого відбулося проголошення ЗУНР. Її лідери ініціювали переговори про об’єднання Наддніпрянської України з Наддністрянською. На зустріч із гетьманом Павлом Скоропадським у Київ вирушила галицька. Гетьман обіцяв оперативно відреагувати на прохання галичан: надати ЗУНР зброю, продовольчу і фінансову допомогу, спрямувати в Галичину загін Січових стрільців Євгена Коновальця, який мав допомогти галичанам у боротьбі з поляками. Утім, в цей час владу в Україні перебрала на себе Директорія і переговори про об’єднання продовжилися вже з її представниками.

Їх наслідком стало підписання 1 грудня 1918 року у Фастові “передвступного” договору  між УНР і ЗУНР про злуку обох республік в одну велику державу. А вже 3 січня 1919 року Українська національна рада ЗУНР у Станіславові (нині – Івано-Франківськ) ратифікувала цей договір і прийняла ухвалу про наступне об’єднання двох частин України в одну державу. Для продовження переговорів з урядом УНР сформували делегацію у складі 65 осіб, яку очолював Лев Бачинський.

22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві в урочистій атмосфері відбулося проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР в єдину незалежну державу. У зачитаному на зборах “Універсалі соборності”, зокрема, відзначалося: “Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка”.