Настоятель парафії, о. Євген в ході проповіді наголосив на двох вимірах цієї події: духовному та історичному. В духовному вимірі – в Білій Церкві греко-католицька спільнота, а також всі люди доброї волі мешканці міста, отримали подарунок від Господа – стале місце моління – місце, де постійно можна зустрітися з Євхаристійним Христом в Святому Причасті, Святих Тайнах, Святому Письмі. о. Євген порівняв каплицю з колискою, яка є не великою, проте затишною. Так як кожна людина починає свій шлях з колиски під пильною опікою матері, так і відтепер, кожен християнин міста незалежно від міри власного воцерковлення може духовно зростати за заступництвом та покровом Пресвятої Богородиці та патронеси парафії Рівноапостольної блаженної княгині Ольги.

Історичний вимір події вказує на відновлення історичної справедливості в Білій Церкві. Адже перші греко-католицькі храми на Білоцерківщині згадуються вже в XVII ст., а їхній розквіт припадає на XVIII ст., коли греко-католицькі громади на берегах Росі і її приток, окрім поновлення старих святинь, збудували нові. Тоді Слово Боже звучало в семи греко-католицьких церквах у Білій Церкві. Йдеться про церкви св. Миколая Чудотворця, св. апостолів Петра і Павла, Покрова Пресвятої Богородиці, Преображення Господнього, Різдва Христового, Святої Трійці та Успіння Пресвятої Богородиці. Навколо Білої Церкви у XVIII ст. було 22 греко-католицьких храми, що прикрашали навколишні села – Блощинці, Іванівку, Коженики, Мазепинці, Малу Антонівку, Малу Вільшанку, Малу Сквирку, Макіївку, Матюші, Озерну, Острійки, Пилипчу, Потіївку, Сухоліси, Трушки, Узин, Фурси, Храпачі, Черкас, Чупиру, Шкарівку і Яблунівку. Мешканці решти сіл, присілків і хуторів на Білоцерківщині були парафіянами цих церков.

Від сьогодні в Білій Церкві вперше за два століття відновлюються на сталому місті постійні богослужіння і покровителька парафії, якраз прикладом свого життя (особистого – духовного навернення та передання віри що призвело до наверення цілої держави) допомагатиме нам поглиблювати та розвивати свою віру.

P.S. В останні роки XVIII ст. Білоцерківщина була окупована Російською імперією та включена разом з цілою Правобережною Україною до свого складу. Тоді за наказом імператриці Катерини ІІ більшість греко-католицьких храмів була переведена на православний обряд. Так більша частина білоцерківських християн стали конфесійно православними. Проте й тоді чимало парафіян залишилися вірними Греко-Католицької Церкви. В деяких селах (зокрема, у Потіївці) були збудовані греко-католицькі каплиці. Проте і їх було закрито в 1839 р., коли Греко-Католицьку Церкву на теренах Російської імперії було насильницьки приєднано до Російської Православної Церкви.

Лишалася греко-католицька спадщина – храми (вже православні), їхнє начиння, документи і спогади. Проте дерев’яні церкви мають свій вік. Їх перебудували в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. за уніфікованими російськими проектами. Начиння здебільшого не пережило більшовицького пограбування і знищення церков у 1930-х роках.