Він гірше їсть, стає не таким жвавим і веселим, часто чухається і рясно випадає шерсть, навіть з'являються залисини. На третій поверх молодий лабрадор вже піднімається не бігом, а кроком, після цього кашляє, і серце готове вискочити з грудей. Слабкість наростає, а потім Ваш улюбленець раптом сивіє. Він вже постійно чухмариться, шкіра у нього лиса і червона, з розчухами і гнійниками, а під шкірою у нього з'являються дивні вузли, які можуть раптом зникнути і з'явитися в іншому місці. І найголовніше, ніяке лікування, ніякі вітаміни та мінеральні добавки не допомагають. Ветеринарні лікарі щось невиразно бурмочуть про ідіопатичну алергію, і розводять руками.

Так проходить ще сім місяців, і улюбленець помирає, а Ви раптом розумієте, що і у Вас зі здоров'ям не все гаразд. У вас теж з'являється слабкість, дратівливість, поганий сон, часто турбують головні болі, свербіння в різних ділянках тіла. З'являється відчуття повзання черв'яків під шкірою (до речі, симптомчик, дуже характерний для шизофренії). А коли одного разу ввечері, дивлячись у дзеркало, ви виявляєте, як з вашого лівого ока, виповзає біла тонка тридцятисантиметровий змія, то помираєте від огиди і розриву ослаблого за час хвороби серця.

Потім справою займуться доблесні внутрішні органи, і читач дізнається, що Ваш друг, якого Ви і не підозрювали ні в чому поганому, хоча відбили у нього в молодості кохану дівчину, весь цей час Вас пристрасно ненавидів. А працював він паразитологом, і в його запаленому мозку народилася ідея, як Вас занапастити, і самому не потрапити у в'язницю, і він придумав ідеальне вбивство. Через підставних осіб він дарує вам цуценя лабрадора, зараженого дирофіляріозом. Правоохоронці все-таки викривають, він колеться на першому ж допиті, а Ви, як невинно убієнний, потрапляєте в рай. Загалом, всі задоволені, а ми що залишилися в живих читачі повинні розібратися, чи такий це напівфантастичний сюжет далекий від істини, і що це за захворювання таке, дірофіляріоз, про який мало хто знає, хоча воно в собачому світі вже прийняло характер епідемії.

Дирофілярія – в перекладі – зла нитка, diro filum. Захворювання дірофіляріоз викликається особливим видом гельмінтів - дирофілярій, паразитуючих в порожнинах серця, великих судинах (вид dirofilaria immitis), а так само в підшкірній і підслизової жировій клітковині, і в деяких органах, зокрема ока, головному і спинному мозку, черевної порожнини і мошонці (dirofilaria repens). Захворювання відоме з давніх часів, поширене в районах з теплим кліматом, тобто у зв'язку з глобальним потеплінням – повсюдно. Хворіють ним представники псових і котячих. Дорослі особини дирофілярій, самки і самці, це білі, дуже рухливі глисти, з ниткоподібним, діаметром 1мм, тілом, в довжину можуть досягати 30см, але в середньому не перевищують 10-15. Самки дирофілярій живородні, в добу народжують до 30 000 дитинчат – мікрофілярій, розміром трохи більше еритроцита. При значному терміні захворювання в організмі цих мікрофілярій може бути кілька десятків мільярдів. 

Потрапляють мікрофілярії в тіло тварини і людини з укусом комах, які є проміжними господарями. В організм комара личинка-мікрофілярії теж потрапляє з кров'ю, коли комар кусає хвору тварину. Через 17-20 днів личинки проходять в комарі три стадії. Тепер вони готові жити і розвиватися в наступній тварині, яку на той момент вкусить комар.

Людина не є джерелом зараження, так як потрапивші до неї в кров мікрофілярії відчувають себе там приблизно як голий чоловік на Північному полюсі. Їм там холодно, і вони вмирають. А ось якщо у людини тиждень тримається «собача» температура – 38 градусів, тут у мікрофилярій з'являється шанс на виживання. Про те, в тілі людини може розвиватися лише одна доросла особина, яка найчастіше, не досягає статевої зрілості, самка. Людина заражається на дирофіляріоз тільки при укусі кровосисних комах, в основному комарів. Безпосередньо від собак і кішок людина не заражається.

Симптоми у собаки ми вже досить точно описали в першій частині нашої розповіді, хіба що варто додати, що не всі вони можуть бути в однієї собаки. Іноді лише один якийсь симптом говорить про наявність захворювання.

У людей залежно від локалізації збудників, розрізняють внутрішній, або серцевий (D. immitis), та підшкірний (D. repens) дирофіляріози. 

Внутрішній дирофіляріоз діагностується як легеневе захворювання, яке проходить у більшості випадків безсимптомно. Патологічні зміни виявляються випадково під час рентґенологічного обстеження у зв'язку з підозрою на злоякісне новоутворення. Іноді хворі відзначають біль у грудній клітці, рідше кровохаркання. Рентґенологічно визначаються «монетоподібні ураження» в легенях - кулеподібно обмежені вузли діаметром 1- 2 см.

Клінічні прояви підшкірної форми у людей дуже різноманітні та пов'язані з локалізацією дирофілярій у шкірі та підшкірній жировій клітковині, тканинах очниці та оболонках внутрішніх органів. Перша ознака захворювання - безболюче або болюче пухлинне утворення у шкірі та інших тканинах. Для обмеження патогенної дії паразита організм формує навколо гельмінта захисну оболонку - зону продуктивного запалення (пухлина, припухлість, гранульома та ін.). Враховуючи тільки ці симптоми, встановлюють первинний діагноз, не пов'язаний з паразитарною етіологією: атерома, ліпома, фіброма, реактивна лімфаденопатія, венозний тромбоз, алергічний набряк, фурункульоз, защемлена пахова грижа та ін. 

З моменту зараження до утворення пухлини проходить звичайно не менше 1 міс, а іноді до 2 років. Характерним симптомом захворювання є міграція гельмінта, що проявляється в пересуванні чи ущільненні пухлини під шкірою. Відстань, на яку переміщається гельмінт, складає від декількох до десятків сантиметрів, швидкість міграції до 30 см за добу.

Біля 50% зареєстрованих у людини випадків припадає на дирофіляріоз органа зору. Підсилення міграції гельмінта спостерігається під час дії на шкіру струмами УВЧ при фізіотерапії, а також після прогрівання компресами або зігріваючими мазями. У ряді випадків хворі вилучають гельмінта під час розчісування шкіри, інколи він виходить самостійно крізь уражену тканину. У багатьох хворих інвазія має рецидивний перебіг з фазами затухання та загострення процесу. При несвоєчасному видаленні гельмінта може розвиватися запальний процес або абсцес з гельмінтом усередині.

Терміни встановлення клінічного й паразитологічного діагнозів часто не збігаються. Своєчасність діагностики залежить від тяжкості хвороби, а також ступеня інформованості лікаря про дирофіляріоз. Діагноз дирофіляріозу іноді встановлюють на операційному столі, коли живий гельмінт виходить на поверхню з ураженої тканини самостійно або видаляється хірургом при ревізії або при випадковому розтині тканини (циста, гранульома).

У передопераційній діагностиці дирофіляріозу ефективні ультразвукове обстеження, комп'ютерна томографія, імунологічні методи. Паразитологічний діагноз ґрунтується на морфологічній характеристиці збудників. Оскільки дирофілярії є факультативними паразитами людини, діагноз ставлять після виявлення одиничних дорослих гельмінтів, частіше незапліднених самок, рідше самців, а не личинок у крові, як у облігатних господарів.

За офіційними статистичними даними санепідустанов, в Україні щорічно реєструється до 100 випадків дирофіляріозу серед людей, не виключенням є і м. Біла Церква.

Отож, у підсумку зазначимо, що краще попередити ніж лікувати.

Профілактика захворювання складається з трьох напрямків:
• Боротьба з комарами;
• Виявлення дирофілярій у собак з подальшим лікуванням;
• Запобігання контакту людини і тварин з комарами.

Бажаю Вам, шанавні читачі, та Вашим улюбленцям гарного здоров'я та детективних сюжетів лише у творах.

Завідувач Білоцерківського міського відділу
лабораторних досліджень ДУ «Київський 
ОЛЦ МОЗ України», лікар паразитолог Ірина Дєдова