На Заріччі під час Голодомору померло 50% дітей

  • Неділя, лист. 23 2014
  • Автор 

Сьогодні в рубриці "Бібліотека білоцерківця" публікуємо опис статті, в якій розповідається про часи Голодомору в Білій Церкві на прикладі двох родин, що мешкали на Заріччі.

Стародуб О., Чернецький Є. Село Заріччя Білоцерківського району в Голодоморі 1932-1933 років // Голод 1932-1933 років – найбільша трагедія України. Матеріали науково-практичної конференції / Упорядник Володимир Іванців. – Біла Церква: Альманах Біла Церква – Видавець О. В. Пшонківський, 2003. – С. 36-38.

Автори присв’ятили свою статтю старовинному білоцерківському передмістю Заріччя, яке більшовики перетворили наприкінці 1920-х рр. на окремий населений пункт. У цьому селі, як і повсюди в Україні, в 1929 р. розпочався державний грабунок селян – колективізація.

Попри адміністративні зміни Заріччя не могло не зберегти родинні, дружні, професійні зв’язки з Білою Церквою, що існували впродовж століть. Саме тому винищення зарічанського селянства голодом мало менші масштаби, ніж у навколишніх селах.

В статті наведені спогади про дві зарічанські родини – Савицьких та Швидунів.

Гілка Савицьких, яка мешкала в центрі Заріччя (напроти Замкової гори), вижила завдяки службі Антоніни Лук’янівни (вчителька за фахом) у дитячому садку. Звідти вона приносила жменьки залишків їжі, що стали суттєвим фактором у виживанні цілої родини. Слід додати, що сусідню хату її дядька Євдокима Ігнатовича Савицького віддали за мішок чи муки, чи зерна. Попри це мати Антоніни Юстина з Павловських Савицька (родом з Безпечної Сквирського р-ну) “вирішила все, до крихітки віддавати дітям й померла на печі”.

Трагічною була доля розкуркулених, до яких належали брат Антоніни Олексій Лук’янович Савицький, а також Борис Сильвестрович і Микола Іванович Швидуни. Заслані у глиб мерзлої Росії, або залишені на місці без жодного помешкання, вони були приречені на смерть. Проте хтось капітулював – записався до колгоспа, як Йосип Павлович Швидун і, принаймні, боровся за виживання у рідній хаті. Не всіх врятувало і це. Відомо, що зі Швидунів голодною смертю померли Федір Михайлович з дружиною Ївгою і трьома дітьми, а також згаданий Микола Іванович і його п’ятеро дітей.

Згідно зі свідченнями Катерини Миколаївни Швидун у місцевому дитячому будинку щодня помирали діти, яких возом доправляли до яру і там скидали. Так померла її молодша сестра Євдокія. Катерина втікла і повернулася до порожньої хати. Туди ж повернулася і її старша сестра Марина. Працюючи на заводі, Марина все ж не могла належно забезпечити себе і сестру – обидві голодували, маючи мінімум їжі.

Приклади цих й інших описаних доль зарічан дозволили дійти такого висновку: постраждалі від Голодомору 1932-1933 років були пов’язані переважно з сільським господарством. Вдалося вижити тим, хто перейшов працювати в промисловість, займався дрібними підробітками, мігрував”. Поза тим “люди мусили відганяти від своїх садиб опухлих від голоду, страшних на вигляд односельчан, бо діяло жорстке правило – на чиїй землі людина померла, той має її ховати”. Автори наголосили, що йшлося про односельчан, проте в багатьох випадках це були приречені мешканці навколишніх сіл. Відтак мешканці Заріччя ставали свідками жахіття масової смерті селянства Білоцерківщини.

Загальну картину голоду на Заріччі складено на підставі подвірного перепису 1942 р. (проведений німецькою окупаційною владою). Статистичні дані, хоча й мають відносний характер, демонструють різкий спад народжуваності (або виживання немовлят) у 1932 році. Автори дійшли висновку, що дитяча смертність на Заріччі під час Голодомору сягнула 50%. Цей аналіз унаочнено графіком, що охоплює 1901-1941 роки.

Прочитано 2132 раз
Опубліковано в Громада

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Поділитись новиною

Відправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedIn

Вибір редакції

Читайте також

Фото та відео