Щодвамісяця, вже традиційно, в приміщенні музею збираються місцеві науковці, аби поділитися власними дослідження з історії рідного краю. Першою була доповідь Володимира Павлюченка, який досліджує знайдені на території Поросся вислі печатки княжих часів. Цього разу він розповів про печатку князя Мстислава Великого з с. Буки Сквирського району. Печатки збереглися до наших днів, адже виготовлялися зі свинцю. Зберігаються у приватних колекціях, бо є доволі дорогими, аби їх міг викупити державний музей. Печатки були типологічно схожими, хоча й користувалися ними різні князі, це свідчить, на думку науковця, про сильну централізацію влади в Київській Русі.

Наступну доповідь про родину білоцерківського архітектора Якуба-Фрідріха Вольмана презентував Євген Чернецький. Архітектор уклав договір з родиною Браницьких на спорудження багатьох споруд в місті, які нині є пам’ятками архітектури. Але оскільки він був приватним архітектором, то документація про замовлення проектно-будівельних робіт ймовірно знаходилася в архіві родині Браницьких і до наших днів, скоріше за все, не збереглася. То ж можна лише умовно стверджуватиа, що саме Вольман був причетний до спорудження приміщення Білоцерківської гімназії, а також, можливо, собору Преображення Господнього, церкви Марії Магдалини.

Цікавою була розповідь і Олексія Стародуба про історію брукування вулиці Вокзальної. Виявляється, ідея забрукувати цю вулицю виникла після того, як була створена вокзальна станція. Возити ґрунтовою дорогою товар восени і навесні було практично неможливо, то ж взялися вулицю брукувати, провели навіть тогочасний тендер. Будівництво дороги обійшлося в 14600 руб і було завершено 1885 року. По цій бруківці і нині ходять мешканці міста, а інформація про перше брукування білоцерківської вулиці навіть зберігається в Центральному державному історичному архіві.

Цікавими були виступи і Олександра Мартиненка, який розповів про одну зі сторінок історії Білоцерківського гарнізону (про 9-й Бугський уланський полк), та Анатолія Бондара, який продовжив з попередніх слухань тему комсомолії Білої Церкви, а саме за період 1922 –1941 рр. Виявляється, саме білоцерківські комсомольці були затятими противниками українізації, яка на той час проходила на території УРСР, і помічниками комнезамівців, діяльність яких і спричинила масовий голод серед селян. Завершила слухання своїм виступом Надія Тряпіцина по темі історії Білоцерківського інституту іноземних мов, що знаходився в нинішньому Будинку дитячої та юнацької творчості по вул. Б. Хмельницького.

Після цього свою книги вузькому колу білоцерківських науковців презентував краєзнавець, журналіст, громадський діяч Євген Букет. Книга “Іван Бондаренко – останній полковник Коліївщини” побачила світ у київському видавництві “Стікс”. Це дослідження присвячується подіям Коліївщини, яку польські та російські історики зуміли подати, як різню гайдамаків. Дослідник по-новому відкриває ті сторінки нашої історії, показуючи, що повстання 1768 року насправді було одним із важливих кроків національно-визвольної боротьби українців та спробою відновити славу Запорізької Січі, а  самі козаки ніколи гайдамаками себе не називали. Презентація книги широкому загалу читачів відбудеться 4 грудня в приміщенні музею, де вже й нині можна придбати цю книгу.