Історія білоцерківського родового козацтва

  • Вівторок, серп. 12 2014
  • Автор 

Сьогодні в рубриці "Бібліотека білоцерківця" публікуємо опис статті, присвяченої білоцерківському родовому козацтву. Ви дізнаєтесь про козаків-дезертирів, про те, як родину могли позбавити козацького статусу та про те, хто був засновником роду, з якого походить український поет Максим Рильський. Всю статтю можете прочитати в збірнику Краєзнавчих читань від 23 квітня 1998 року. 

Чернецький Є. Дещо про білоцерківське родове козацтво у XVIII ст. // IIКраєзнавчі читання імені П. Г. Лебединцева. 23 квітня 1998 року. – Біла Церква: Мустанг, 1998. – С. 35-38.

Автор полемізує з досі поширеним поглядом на правобережне козацтво як соціальний стан, який припинив своє існування у зв’язку з переведенням тутешніх полків до Лівобережної Гетьманщини за наказом московського царя Петра І. Сталося це на підставі принизливого для московитів Прутського договору 1711 р. з Османською імперією.

Тим часом у люстрації Білоцерківського староства 1765 р. фіксується 354 козацькі хата, звільнені від податків, та 156 козаків, які служили у двох надвірних корогвах – у Білій Церкві і Ставищі. Чернецький навів переклад двох документів часів Коліївщини про козаків-дезертирів з Білоцерківської надвірної корогви. Обидва втекли на Васильківський прикордонний форпост (на кордоні між Річчю Посполитою та Російською імперією), де просили про прийняття російського підданства та зголосилися на службу до Бахмуцького гусарського полка.

З цих документів Автор зробив висновок про існування в Білоцерківському старостві XVIII ст. не селянських дворів, які виставляли найнятих козаків на службу, а власне козацьких дворів, які виконували цю функцію. Обидва документа згадують про осіб, які найняли майбутніх втікачів. Ними були Андрій та Семен Закуденки – мешканці с. Гребінки (зараз це містечко чи, за радянською термінологією, смт у Васильківському районі). Виставляючи двох найманців, Закуденки мусили бути головами двох дворів. Вони могли бути рідними чи двоюрідними братами чи більш далекими родичами. Це, у свою чергу, свідчить, що обов’язок виставляння козака був закріплений не за козацьким двором як таким, а за козацькою родиною. Звідси і твердження Чернецького про існування на Білоцерківщині XVIII ст. саме родового козацтва. Зрештою такою ж була картина козацького стану та зобов’язань і на тогочасній Гетьманщині. Тамтешня козацька родина, яка не була спроможною виставити на службу вояка, втрачала козацький статус.

Ще одним цікавим фактом, наведеним у цій статті, є згадки, що обидва дезертира були селянами – “у підданстві за білоцерківським губернатором Рильським”. Тогочасна посада білоцерківського губернатора позначала заступника білоцерківського старости. Саме губернатор був тим посадовцем, який, на відміну від старости, здійснював щоденне управління староством, керуючись наказами свого зверхника. Посада була дуже прибутковою. Статки згаданого Шимона Рильського, який зробив вдалу кар’єру в управлінських структурах Білоцерківського староства, сягнули високого рівня і він спромігся купити ціле село – Почуйки поблизу Попільні. Саме завдяки цьому він став засновником поміщицької лінії на той час вже переважно дрібношляхетського роду Рильських герба Остоя. Його прямим нащадком є український поет Максим Рильський.

Євген Чернецький, кандидат історичних наук

Прочитано 2623 раз
Опубліковано в Громада

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Поділитись новиною

Відправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedIn

Вибір редакції

Читайте також

Фото та відео