Валерій Вікторович, розкажіть, будь ласка, про рід Браницьких, хто з його нащадків підтримує зв’язки з Білою Церквою?

Щоб відповісти на це питання, спершу треба хоча б коротко розповісти про рід Браницьких. Мабуть, всі хто в Білій Церкві цікавиться історією рідного міста, знає, що в 1781 році Франциск Ксаверій Браницький одружився з Олександрою Енгельгард, племінницею Потьомкіна. Подружжя мешкало в Білій Церкві, яка входила до Білоцерківського староства, подарованого польським королем Ксаверію 13 грудня 1774 року. Браницькі мали 2 синів та 3 дочки: Катерину, Олександра, Владислава, Софію та Єлизавету. Оскільки Олександр помер маленьким, впавши з коня, то продовжив рід Владислав. Діти були й у дочок Браницьких, проте продовження роду йшло тільки по чоловічій лінії. У Владислава, який був хресником самої Катерини ІІ, було семеро дітей. Він був сенатором та обершенком царського двору (головним виночерпієм). А оскільки доньки Браницької вийшли заміж за представників роду Потоцьких та Воронцових і мали володіння в Криму, то 80% вина до царського двору постачалося саме з Масандри, решта – то були вина Токаю. Владислав був учасником Бородінської битви, потоваришував з російським генералом Петром Багратіоном, який навіть приїздив в «Олександрію» і залишив тут на згадку свій шолом, який потім зник безслідно.

Адам Рибінський з сином Мацеєм та Валерієм Репринцевим на Мазурських островах, Польща.

Отже далі рід продовжився по сину Владиславу?

Так. У Владислава, як я вже казав, було семеро дітей: три доньки та чотири сина. Один із синів Владислава – його тезка. Він був найкращим господарем, завдяки йому Браницькі збудували 9 цукрових заводів, залізницю від Фастова до Корсуня, три дослідницькі станції у Миронівці (пшениця), Дослідницькому (цукровий буряк), а у Терезино - станцію по вирощуванню племінної худоби (від тонкорунних овець до англійських свиней та великої рогатої худоби). У 1850-х роках ним була заснована майстерня сільськогосподарських машин в селі Дибенці і сільськогосподарський завод у Білій Церкві, який через два роки продали підприємцю Владиславу Менцелю. Другий син Владислава - Ксаверій - був другом поета Лермонтова. Виступив проти царя і змушений був їхати у Францію, де й купив собі замок Монтрезор. Це невеличке поселення на 600-800 чоловік. Замок Ксаверій перетворив в центр польської культури у Франції. Коли зараз питають туристи французів, де Монтрезор, французи відмовляють їх туди їхати, бо кажуть, що там нічого французького немає. Багато політичних емігрантів силилися в цьому замку, то ж все поселення знає добре і французьку, і польську мову. Значна кількість нащадків Браницьких і нині проживає в Монтрезорі, але це не прямі нащадки Ксаверія, бо він не був одружений, мав лише позашлюбного сина. Ще у Владислава були сини Олександр та Костянтин. Костянтин був пристрасним ентомологом, мандрівником.

Хто ж з чотирьох синів далі продовжив рід Браницьких?

Після смерті батька Владислава сини почали ділити майно. Ксаверій, як я вже казав, мешкав у Франції, в Монтрезорі, дітей не мав. Олександру відійшло Ставище. В нього родився син Владислав, в якого потім народилося три доньки. То ж по Олександру рід Браницьких припинився. Владиславу відійшла Біла Церква і навколишні території. У нього народилося дві дочки. Його жінка – Марія Сапега - була останньою власницею «Олександрії». Саме їх правнучка – Ельжбета Томашевська – вже дуже літня жінка - кілька років тому приїздила до нас в парк, я проводив їй екскурсію. Її син живе в Америці, продає гумові човни, а в молодості працював випробувачем нових видів парашутів. Сама ж Ельжбета жила в Англії, а 10 років тому переїхала в Польщу. Її чоловік був одним із керівників Армії Крайової, але загинув під час зльоту літака. Костянтину ж відійшов Медвин, Миронівна, Узин і саме по ньому продовжився рід, адже він мав хоч і одного сина – Ксаверія, проте 3 внуків: Костянтина, Владислава та Адама. До речі, Ксаверій заснував зологічний музей у Варшаві, який у 1918 році при отриманні Польшею назалежності від Росії, Німеччини та Австро -Угорщини передав Польській державі. Також він збудував палац з великим парком в Турчинове, на кордоні сучасних Богуславського й Таращанського районів.

Адам Рибінський та Валерій Репринцев біля церкви, яку побудував прадід Адама - Ксаверій Браницький, м. Богуслав, Київська область

Костянтин і Владислав померли в юності, то ж далі рід продовжив Адам Браницький?

Так, йому судилося не тільки продовжити, але й повністю завершити свій рід, адже в нього народилося троє доньок. Він помер в 1947 році і на його могилі родичі, за давнім звичаєм, розбили герб роду, що означало: подальше продовження роду по чоловічій лінії неможливе. До речі, цей рід міг завершитися і по жіночій лінії. Річ у тім, що їм вдалося в 1918 році втекти з Києва до Кракова з дозволу німців, які на той час були соратниками уряду гетьмана Павла Скоропадського. Виїхали вони за місяць до приходу більшовиків. Я знайшов цей дозвіл в архіві. Тоді у родини відібрали все, вони змогли вивезти лише кол’є, яке  подарувала Катерина ІІ. Проте вони зберегли своє життя.

То ж тепер нащадки Браницьких йдуть від трьох доньок Адама – Марії, Анни та Беати?

Так. Марія одружилася з французом Станіславом де Війоном. Її син – Анжей – живе під Варшавою, займається бізнесом. Ще одна донька Адама Браницького - Анна – вийшла заміж за академіка Тадеуша Вольського, який виводить нові сорти пшениці. В їх родині я якось зустрічав Новий рік. Їх діти – Миколай та Ксаверій - зараз мешкають у Польщі, теж займають бізнесом. Нащадки сестри Адама Браницького – Ядвіги, яка вийшла заміж за Станіслава Рея, мешкають в Монтрезорі. Їх внучки - Софія та Катерина – працюють перекладачами. Третя донька Адама - Беата - закохалася в художника Лешека Рибінського зі шляхетського роду. От із їх сином – Адамом – і його родиною я вже більше 20 років підтримую зв'язок. Він найбільше всього знає про родовід Браницьких, займається судовими справами, одноразово веде по триста справ.

Адам Рибінський, його двоюрідний брат - Анджей де Вірійон та дружина Адама Катаржина з роду Чарторийських

За що він судиться?

В Польщі діє закон, який дозволяє повертати колишню власність. То ж він повертає колишні землі та замки свого роду. Так, у палаці короля Яна Собеського ІІІ у Вілянові (який перейшов їм у спадщину по жіночій лінії від Анни Потоцької) нащадки Браницьких мають ціле крило, де можуть жити, та й сам замок повернено у їх власність. Сини Анни Вольської також повернули у свою власність та облаштували палац у Кракові "Під баранами", а от повернутий палац під Краковом у Кшешовіцах, потребує доброго ремонту й значних фінансових витрат.

На землях будують готель чи інше майно, здають чи продають ділянку, з того мають прибуток. Якщо на цій території щось побудовано, то по польським законам мусять спершу забезпечити людям нове рівноцінне помешкання або чекати поки нинішній власник помре і нікому не передасть квартиру у спадок. Якщо ж це ділянка поля, то земля просто повертається колишньому власнику. не живуть, хіба що мають окрему кімнатку. А так замок виставлений для огляду туристів, прибуток від квитків і йде на утримання споруди.

Палац у Вілянові - тепер законна власність нащадків Браницьких

Як вони зберегли документи в ті буремні революційні часи?

Ще Адам Браницький передав документи до державного архіву стародавніх актів у Варшаві, інакше би вони не зберегли їх.

Розкажіть про родину Адама Рибінського.

Адам одружився з представницею княжого роду литовського-руського походження Чарторийських – Катажиною. Мають 4 дітей та 6 внуків. Доньки – заміжні, а двоє синів неодружені. Адам - доктор наук, був проректором Інституту країн, що розвиваються при Варшавському університеті, їздив з експедиціями по пустелі Сахара. Брав своїх синів у ці експедиції. Один з них - Владислав - став журналістом, а менший син – Мацей – пішов по стопам свого батька, теж їздить в експедиції. Донька Марія навчалася у католицькій школі і стала викладачам католицького вчення, але тепер опікується дітьми, їх у неї четверо. Юлія закінчила Варшавський університет. Вони всі гарно співають, грають на музичних інструментах, знають багато іноземних мов і дуже розуміються на мистецтві. Адам Рибінський чудово розмовляє російською, навіть викладав у Московському державному університеті ім. М. Ломоносова.

А як ви з ними познайомились?

В 1994 році в перших числа червня я прийшов в Білоцерківський краєзнавчий музей. Якась сила мене туди тягла. Поки був там, бачу: заходять кілька іноземців, за ними ще один чоловік. Я поглянув на нього – вилитий Ксаверій Браницькій. Не стримався, вигукнув: Браницькі приїхали! Тим чоловіком був Адам Рибінський! Співробітники музею чомусь поховалися, то ж я їм сам проводив екскурсію по музею, парку. Подарував книгу «Біла Церква. Шлях крізь віки», колективний твір. Всі вони запросили мене до себе. З тих часів я і підтримую з ними зв'язок. Я був в  гостях у Адама Рибінського, Ельжбети Томашевської. Коли перший раз приїхав до них - була зима 1994 року. Я тоді заледве зробив собі закордонний паспорт, по всіх знайомих займав долари. Мешкав місяць у Адама. Син Анни Вольської, тітки Адама, провів мені екскурсію в королівському палаці. Гостював також у ще одної сестри Адама – Єви. Сім років поспіль їздив до них на гостину.

Син Адама Рибінського - Мацей

Коли вони до нас приїздять, яке їх враження від міста, від тих пам’ятників архітектури, які будували їх предки?

Вони ні на що не претендують, бо у нас немає закону, за яким вони можуть повернути це майно.

А до могил своїх пращурів на старому київському кладовищі навідуються?

Як відомо Олександра Браницькі померла в 1838 році, в рік закінчення будівництва Преображенського собору, де й була похована в правому алтарному приділі. Над її могилою стояла мармурова статуя, привезена з Італії. З приходом радянської влади статую розбили, в соборі влаштували склади, потім спортивний зал, а над могилою Браницької - туалет. Коли в 1991 році почали очищати храм, з нечистот витягли кістки і на старому київському кладовищі захоронили. Ксаверій Браницький був похований в підвалі костьолу разом з іншими своїми нащадками, проте від них не лишилося і сліду. Кажуть, що їх головами грали у футбол. Таке було відношення радянської влади до експлуататорів. 

Фото: Валерій Репринцев та Facebook