Парад золотих пар в Академії пенсіонерів

  • П'ятниця, черв. 27 2014
  • Автор 

Коли молодята беруть шлюб, їм щиро бажають вічного кохання, лебединої вірності, уміння долати життєві труднощі й підставляти плече допомоги своїй половинці у скрутну хвилину, шанувати батьків і рідну землю, щиро вірити в Бога тощо. І ті, хто глибоко в серці посіяв і зростив ці прості, перевірені віками й досвідом попередніх поколінь постулати, упевнено стверджують, що знають секрет простого людського щастя, якого так прагне кожен із нас…

Воістину щастям світилися очі тих,  хто став цьогоріч учасником першого Параду золотих пар в Академії пенсіонерів.

Золоте весілля – це  свято, яке збирає найрідніших і найдорожчих людей,   дозволяє відчути згуртованість і єдність родини, традицій, що в ній склалися. Саме золоте весілля багато в чому говорить про те, що в цій родині любов і щастя передаються у спадок. Поруч із ювілярами – «плоди» їхнього  багаторічного спільного життя: щасливі діти, радісні внуки, усміхнені правнуки… А у нашому випадку – ще й переповнена зала друзів, які прийшли до ПК «Росава» щиро розділити радість святкової днини з ювілярами – їхніми одноклубниками.

«Церемонію під назвою «Парад золотих пар в Академії пенсіонерів» дозвольте оголосити відкритою!» - піднесено лунає з вуст ведучої заходу - і відразу ж звучить відомий на весь світ марш Мендельсона. А серця винуватців свята то завмирають від надмірного хвилювання, то переповнюються гордістю за особисті досягнення, які вдалося здобути лише у тандемі закоханих сердець. Справді, за плечима у кожного більш як  півстоліття спільного життя. Багато це чи мало? Тим, хто тільки-но починає спільну подружню мандрівку, - мабуть, багато. А тим, у кого за плечима 50 і більше прожитих років, - звичайно, мало. Не один пуд солі довелося з’їсти за цей час, але чомусь до назви 50-річного ювілею весілля традиційно добирають слово «золоте». Чому? У мудрій книзі читаємо: «Золото - благородний метал жовтого кольору, ковкий, хімічно дуже інертний, на повітрі не змінюється навіть при нагріванні». Хіба не справедливо? Погодьмося, аби прожити півстоліття разом, потрібна особлива «ковкість», м'якість характеру, незмінність почуттів навіть «при нагріванні ззовні», інертність же  символізує постійність напрямку в русі до мети. Так і в шлюбі, подружжя  все життя рухається до єдиної мети разом, упевнені в надійності та підтримці одне одного.

a11

Отож 29 травня, неймовірно хвилюючись, на сцену вийшло 19 золотих пар, тобто тих, хто прожив у шлюбі  50 і більше років. Але були й подружжя, які мали за плечима  59 років ( родини Кучерових, клуб «Золота осінь», і Дерев’янків, клуб «Водограй»), і навіть 62 роки (сім’я Бікініних, клуб «Сузір’я»).

Першим звернувся до ювілярів і гостей заходу Костянтин Єфименко: «Низенько вклоняюся  перед кожним із Вас, хто зараз у  цій залі. Маємо велику честь взяти за приклад Ваше подружнє життя. Ви просто молодці, бо зуміли через роки пронести ці почуття, зберегти  вірність одне одному.  Вітаємо Вас, бажаємо  невичерпних сил, наснаги, здоров’я, щоб якомога довше нести цю дуже просту, але таку потрібну  для нас систему цінностей. Щиро дякую вам за такий золотий приклад!»

a2

Парад золотих пар складався з 5-ти так званих блоків, у кожному з яких присутні на святі гортали сторінки сімейних літописів, із завмиранням серця слухали одну за одною lovestory і гучними оплесками зустрічали кожну золоту пару. Цікаво, що деякі з них, закохавшись із першого погляду, за 10 днів сміливо йшли до РАГСу, навіть не поцілувавшись до весілля жодного разу. Деякі навпаки зустрічалися три, чотири і п’ять років, довго листувалися, чекали коханих із лав радянської армії, мріяли про якнайшвидше повернення із грандіозних комсомольських будівництв. Проте, не залежно від терміну випробування взаємних почуттів, усі пари прожили довгі роки разом. Між іншим, слово «разом» на святі лунало багато разів, символізуючи єдність, підкреслюючи значимість спільного життєвого подвигу в ім’я щастя.

a1

Золоті молодята, згадуючи власні, на жаль, далеко не гучні весілля, мали змогу знову крізь роки ступити на рушник, аби й надалі йти по життю поряд з надійним другом і коханою людиною; вломити шматочок весільного короваю, вмочивши його вже не в сіль, як це робить щойно народжене  подружжя, а в мед (бо ж мають право ці люди на виключно медвяний присмак кохання); кинути букет нареченої до зали, бо ж, кажуть, той, хто впіймає букет  золотої нареченої, проживе у шлюбі так само довго і щасливо; спільно розрізати весільний торт і пригостити солодким дарунком одне одного.

торт

Насамкінець Костянтин Єфименко – голова фонду – запропонував наступний номер вісника «Білоцерківці» повністю присвятити цьому заходу, розповівши окремо про кожну золоту пару. Отож читайте 5-й номер газети і радійте за цих шанованих людей, свідомо беручи з них приклад.

Олена Ткач

Більше фото із заходу дивіться тут 

Прочитано 1577 раз
Опубліковано в Громада

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Поділитись новиною

Відправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedIn

Вибір редакції

Читайте також

Фото та відео