Директор ТОВ "Білоцерківхлібопродукт" Іван Шилов вітає газету "Главная" з 5-річним ювілеєм
Володимире, наскільки я знаю, освіта у тебе педагогічна. Ти мріяв стати журналістом чи потрапив у професію випадково?
Так, у школі я мріяв стати журналістом і готувався до цього. Але в останній момент, зважаючи на дуже великий конкурс в університеті на цю спеціальність, передумав та пішов навчатися на українську філологію. До того ж мене запевнили, що більшість журналістів має освіту або філолога, або історика, або ще якогось гуманітарного профілю. Також була можливість після першого курсу перевестися на журналістику. Але за рік навчання я так здружився із однокурсниками та викладачами, що вже відмовився від цих планів. Після завершення навчання 9 років викладав українську мову та літературу у середній школі №2 (нині Білоцерківська гімназія №2 – прим. ред.). Пройшов дуже важливий для мене етап становлення, мав таких професійних наставників, які згодом стали моїми друзями, як Анатолій Васильович Плєшаков. Він, педагог від Бога, зіграв вирішальну роль у моєму формуванні як спеціаліста. Окрім того, робота педагога вчить об’єктивно оцінювати світ. Та й коли навчився працювати з дітьми, то вже під силу керування будь-яким колективом.
Яка була перша газета в твоєму житті?
Була така газета під назвою «Наше сьогодення». Також працював у кількох пресслужбах та інших проєктах.
Вітання з нагоди 5-річного ювілею колектив газети "Главная" отримав також від директора Київського академічного обласного музично-драматичного театру ім. П. Саксаганського В'ячеслава Ускова
А коли очолив видання «Главная газета»?
У травні 2010 року мені запропонували стати директором ТОВ «Ньюз Медіа Груп». «Главная газета» вже на той час два роки виходила друком і нею керував дуже талановитий Роман Марченко. Він був ідейним натхненником видання, розробляв його концепцію. Я також брав участь у створенні газети, але на посаді керівника пресслужби ТОВ «Євро Фінанс ЛТД». І от у 2010 році мені запропонували стати третім директором. Під моїм керівництвом «Главная газета» виходила друком до 2017 року. Видання пережило не одну фінансову кризу. Спершу газета була російськомовною, але на вимогу часу 99 % наших матеріалів стали друкуватися українською. Хоча були такі читачі, які телефонували в редакцію і обурювалися цим фактом. Тираж досягав 25 000 примірників.
Як вдалося сформувати команду, адже у Білій Церкві не так багато професійних журналістів, дизайнерів?
Це був кропіткий процес. Через газету пройшло багато журналістів. Колектив формувався шляхом проб і помилок. Часом брали, як нам здавалося, найкращих, але згодом виявлялося, що це не так. Хоча основа колективу сформувалася у перші три роки виходу газети.
Переможці конкурсу "Ерудит", який 8 років поспіль проводила газета "Главная", а затим підхопила естафету газета "Тиждень"
Чи важко у той час було витримувати конкуренцію за читача, адже газет було значно більше, ніж зараз?
«Главная газета» була відмінною не лише дизайном, а й змістом. Перед журналістами ставили завдання не просто сухо відписати про якийсь захід, а вчитися аналізувати, робити висновки, прогнозувати розвиток подій. Були такі креативні рубрики, які ніхто на той час не мав. Наприклад, ми напрошувалися у гості до депутата і знайомили читачів з ним, у першу чергу, як з людиною, а вже потім політиком. Готували матеріали з туристичних поїздок по Україні. Друкували уривки з майбутніх книг, які готували до друку місцеві прозаїки. Проводили численні конкурси серед творчих дітей міста. Хотіли дати читачу щось новеньке і незвичне.
Як тоді влада ставилася до ЗМІ, чи так само не проводилися пресконференції, як нині, за мера Геннадія Дикого?
Раніше наша журналістська праця була комфортнішою. Ми не були конкурентами між собою, а, навпаки, допомагали одне одному, обмінювалися інформацією. У кожного була своя ніша і свій читач. Коли «Главная газета» святкувала 5 років, ми запросили всіх журналістів міста на гостину. Ми зустрічалися кожного тижня на пресконференції міського голови. На жаль, зараз таких теплих відносин, «ламповості» не вистачає. Думаю, в цьому винна і міська влада. Адже Геннадій Дикий – перший міський голова, який так ігнорує журналістів. Геннадій Шуліпа, наприклад, ставився з пошаною до журналістської спільноти. Хоча це не було підкупом з його боку. Так вийшло, що весь час виходу видання «Главная газета» в ній друкувалися опозиційні до тодішнього міського голови Василя Савчука матеріали. Але на кожну пресконференцію нас запрошували. При зустрічі я міг обмінятися думками з Василем Петровичем. Нікого на той час не робили «улюбленою» чи «неіснуючою» газетою. Вперше в житті я зустрівся з таким негативним ставленням, яке є нині, при Геннадію Дикому. І ставлення ж таке не тільки до газети «Тиждень», а й до тих медіа, які напряму фінансуються з міського бюджету.
Колектив газети "Тиждень" привітав депутат БМР Геннадій Джегур з нагоди Дня журналіста
Наразі ти очолюєш ТОВ «Тиждень Медіа». У чому різниця між цими двома газетами – «Главная» та «Тиждень»?
Перш за все, ми стали дорослішими та сміливішими. Хоча наші матеріали не перестали бути у своїй більшості критичними. Адже сьогодні критика – це вимога життя, оскільки саме вона так чи інакше впливає на процеси, які відбуваються у місті та країни. І якщо ми перестанемо відстоювати права свого читача, то для чого ми взагалі потрібні?
Сьогоднішній колектив, який працює над газетою «Тиждень» – це отой сплав завзятості, досвіду та молодості, про який я мріяв завжди. Наразі це вже справді відточений механізм, коли кожен досконало знає, що потрібно робити, та може підстрахувати один одного. І я дійсно серйозно вірю в те, що люди – це головне надбання будь-якого проєкту. Мати у штаті хороших професіоналів – це справжнє щастя для кожного керівника.
У тебе журналістська родина, чи важко працювати тандемом з дружиною чи навпаки це полегшує роботу?
Ми разом в цій професії з 2003 року. З одного боку ми одне одного підстраховуємо, і в цьому плюс. З іншого боку, наш творчий процес ніколи не закінчується на роботі, а триває ще й вдома. Відверто кажучи, моїй дружині (Лада Завіруха, кореспондент газети «Тиждень», – прим. ред.) доводиться найважче з усіх, хто зі мною працює, адже часто саме їй я висловлюю все своє обурення тими чи іншими непрофесійними діями інших людей. Але мені дуже приємно, як вона за ці роки роботи у журналістиці «виросла». Є речі, які крім неї ніхто краще не зробить. Вона чудово готує інтерв’ю. Адже не всіх людей так просто розговорити. А чи легко їй зі мною працювати, це вже треба в неї запитати.
Ти маєш двох синів, чи були у них плани теж стати журналістами і чи побажав би ти їм такої професійної долі?
Я вважаю, що діти мають самостійно обрати професію. Скажу так, робота – це як дружина. Жити з нелюбою жінкою важко. Тому кожен має собі обрати професію сам і до душі. Старший син у мене пробував писати прозу, я сподівався, що може стане журналістом. Але поки що ні. А менший у нас ким тільки не був. Уже ми «були» й президентом, і вченим, і бізнесменом. Про журналістів ми ще не говорили. Але я вбачаю, що він має здібності до цієї професії.
Володимир Пастушенко також є ведучим програми "Тиждень" на ТРК "Крокус"
У 2019 році такі гіганти друкованих медіа, як «Сегодня» та «Дзеркало тижня» перейшли в онлайн. Експерти кажуть, що Інтернет і неякісні послуги пошти таки «вб’ють» друковані газети. Який твій прогноз щодо існування місцевих газет і журналістики у майбутньому?
Якщо згадати відомий фільм «Москва слезам не верит», то там є така фраза, що через 25 років нічого не буде: ні театру, ні газет, ні книг, а буде лише телебачення. Щоб дати відповідь на це питання, треба зрозуміти, куди рухається Україна. У цивілізованому світі, куди ми так прагнемо, газети виходять і їх цитують. Хоча технологічних розвиток тих країн значно вищий, ніж у нас. Якщо Україна збереже рух до цивілізованого світу і буде виховувати свій народ, адже, давайте будемо чесними, у нас люди в основному аполітичні і некомпетентні, то газети будуть існувати. Адже вони відіграють важливу роль в процесі обізнаності суспільства. Якщо ж ті негативні процеси, які відбуваються в освіті та культурі в Україні продовжаться, то рівень населення буде таким, що їм не треба буде ані книжка, ані газета. Звісно, важливо, щоб і економічний достаток громадян був вищим, аби людям не доводилося обирати, що купити на мізерні доходи – хліб чи газету. Соцмережі точно не замінять журналістику. Адже в них часто публікується неперевірена інформація та банальні плітки.