Історія Краєзнавчих читаннь імені о. Петра Лебединцева

  • Середа, черв. 04 2014
  • Автор 

12 лютого 1998 р. відбулися перші Краєзнавчі читання ім. Петра Лебединцева. 19 червня 2014 р. ми братимемо участь вже у ХХII Читаннях. Минулого року відзначили вже 15-річчя цього краєзнавчого форуму у Білій Церкві. Говорячи про Краєзнавчі читання (далі – КЧ), ми маємо на увазі дві події – зустріч краєзнавців із виступами і дискусіями, а також публікацію останніх.

Ідея проведення в Білій Церкві Краєзнавчих читань народилася під час товариських зустрічей, що часто відбувалися в другій половині 1990-х рр. на тогочасній квартирі О. В. Стародуба (вул. А. Кримського, 2, кв. 138). У цих зустрічах брали участь як білоцерківські краєзнавці, так і наші колеги з сусідніх райцентрів (наприклад, Леонід Лащенко з Таращі). Дуже часто вони обмежувалися лише господарем помешкання, Олександром Ярмолою і автором цього тексту. Найчастіше обговорювалися проблеми минувшини Білої Церкви і Білоцерківщини. В цьому середовищі і з’явилася ідея проведення краєзнавчих зустрічей з виступами та їхньою наступною публікацією. Виникла ідея назвати ці зустрічі Краєзнавчими читаннями. Тоді ж було усвідомлення, що сама назва читань мала б популяризувати в Білій Церкві одного з наших призабутих на той час істориків. Серед пропозицій було й ім’я протоієрея Петра Гавриловича Лебединцева. На його користь було чимало аргументів:

1) Лебединцеву належали перші досить великі статті про історію Білої Церкви, в яких він торкнувся дуже широкого кола питань – фактично окреслив напрямки майбутніх досліджень, що тривають досі;

2) краєзнавча діяльність Петра Гавриловича була різнобічною (збирання і публікація переказів, письмових джерел, археологічні дослідження, пам’яткоохоронна, педагогічна і видавнича діяльність), що було і є дуже близьким білоцерківським краєзнавцям на зламі ХХ – ХХІ століть;

3) у реаліях другої половини ХІХ ст. о. Петро належав до українофільської частини православного духівництва та був пов’язаний зі Старою Громадою і колом “Киевской Старины”, що цілком відповідало нашим пошукам гідного патрона для білоцерківського краєзнавства.

Поза тим Лебединцев лишався невідомим для широкого загалу білоцерківців і це слід було виправити. Такі думки і аргументи привели до кристалізації назви – Краєзнавчі читання імені Лебединцева. Слід відзначити, що назва цього краєзнавчого форуму має два варіанти, що пов’язано з видавничо-правовими колізіями. Ось як звучить ця назва на титулах виданих брошур:

– Краєзнавчі читання імені П. Г. Лебединцева (І-ІІ – 1998 р.);

– Краєзнавчі читання імені о. Петра Лебединцева (ІІІ-ХІХ – 1998-2013 рр.).

Саме другий варіант назви став традиційним.

Маючи ідею, слід було приступити до її реалізації. Було усвідомлення, що логічним місцем проведення Краєзнавчих читань має бути Білоцерківський краєзнавчий музей. Саме тому ця ідея була обговорена з його директором Людмилою Михайлівною Діденко і тогочасним заступником директора по науці Валентиною Анатоліївною Коломієць та отримала з їхнього боку цілковиту підтримку. Завдяки цьому порозумінню і розпочалося проведення Краєзнавчих читань:

– 1998: І, ІІ, ІІІ;

– 1999: IV;

– 2000: V, VI;

– 2002: VII;

– 2011: VIII, IX;

– 2012: X, XI, XII, XIII, XIV;

– 2013: XV, XVI, XVII, XVIII i XIX.

Впродовж цих років змінювався склад організаторів Читань. Так, організаторами І Читань виступили Білоцерківський краєзнавчий музей, Білоцерківська міська організація Українського товариства охорони пам’яток історії і культури та Товариство охорони старожитностей Київщини. Вже до ІІ Читань коло організаторів доповнилося відділом культури Білоцерківського міськвиконкому і Централізованою бібліотечною системою м. Біла Церква, до ІІІ – Білоцерківським відділенням Українського геральдичного товариства (певний час називалося Білоцерківською крайовою організацією УГТ), а до IV– Білоцерківським міськрайонним об’єднанням ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка і Білоцерківсько-Таращанською радою з проблем тюркологічних досліджень. У такому складі організаторів були проведені V, VI та VII Читання. Після перерви (2003-2010) склад організаторів значно скоротився і з 2011 р. у ньому фігурують Управління культури, національностей та релігій Київської обласної державної адміністрації (назва змінювалася через реорганізації), Білоцерківський краєзнавчий музей, Білоцерківська міська організація Українського товариства охорони пам’яток історії і культури та Товариство охорони старожитностей Київщини.

В організаційному відношенні Краєзнавчі читання також зазнали значних змін. У 1998-2002 рр. вони відбувалися у т. з. Зеленому залі на першому (напівпідвальному) поверсі музею, де не має вікон. З 2011 р. читання проходять у добре освітленому, дуже затишному Конференц-залі на четвертому поверсі, якого ще не існувало в попередній період. Саме в Конференц-залі вперше на читаннях виступи почали ілюструвати з допомогою відеопроектора, який Музей використовує під час проведення конференцій. Відповідно змінилася й атмосфера читань. Додамо, що в 1998-2002 рр. читання вів Є. Чернецький (іноді разом з В. Коломієць), а з 2011 р. їх веде Л. Діденко, за її відсутності спочатку В. Коломієць, потім В. Петренко, а іноді і Є. Чернецький.

Змінювався і склад оргкомітету КЧ. З 1998 р. у його складі незмінно лишаються лише директор Білоцерківського краєзнавчого музею, заслужений працівник культури України, кандидат історичних наук Людмила Діденко (голова) та завідувач відділу інформаційно-краєзнавчої роботи Білоцерківської міської ЦБС, кандидат історичних наук Євген Чернецький. Важлива роль, яка особливо посилилась в другий період Читань, належала в оргкомітеті заступникам директора з наукової роботи (БКМ). Цю посаду в 1998-2012 рр. займала Валентина Коломієць, а з 2012 р. її обіймає Вікторія Петренко. В 1998-2002 рр. до оргкомітету також входили Валерій Репрінцев і Олексій Стародуб (обидва на той час працювали в БКМ) та Олександр Ярмола (ТОСК). Починаючи з ІІ КЧ до оргкомітету увійшла також Вікторія Бондаренко (відділ культури) і Петро Красножон (директор міської ЦБС).

Вже з ІІІ КЧ згадані особи складали загальну раду оргкомітету, а в складі останнього був також створений видавничий (постійнодіючий) комітет, що займався, як видно з назви, публікацією матеріалів читань. До нього увійшли художник Олександр Дмитренко, письменник Володимир Іванців та вже згадані краєзнавці О. Стародуб, Є. Чернецький і О. Ярмола. Малюнки Дмитренка прикрашають обкладинки читань того періоду, Іванців редагував тексти, а троє останніх були відповідальними за, відповідно, текст, макет та фінансування.

В 1998-2002 рр. оргкомітет попередньо збирав від бажаючих теми доповідей, з яких складалася анкета, що поширювалася на чергових Читаннях. Присутні мали відмітити будь-яку кількість зазначених у анкеті цікавих їм тем і передавали її ведучому чи одному з членів оргкомітету. Наприкінці Читань оголошувалися результати голосування і присутні вже знали, яка тема чи теми будуть виголошені наступного разу. Окрім виступів на читаннях виголошувалися також повідомлення, які пропонувалися учасниками напередодні. Чимало виступів і повідомлень супроводжувалися дискусією, яку зазвичай нотував О. Стародуб. Потім ці нотатки додавалися до публікацій. Існувала також практика друкування нотаток, що передавалися по залу під час читань. Ці дані не лише дозволяють відчути атмосферу читань 1998-2002 рр., але й мають наукову цінність. Наприклад, під час І Читань О. Ф. Дмитренко атрибутував портрет графа Костянтина Браницького з приватної колекції, з’ясувавши, що йдеться про малюнок І. Н. Крамського.

З 2011 р. оргкомітет зберігає традиційну структуру і так само складається із загальної ради і видавничого комітету. На VIII і IX КЧ до ради входили Діденко, Коломієць, Чернецький і Ярмола, а до комітету – ті ж окрім Ярмоли. Перед Х КЧ зі складу ради був виведений Ярмола, перевантажений службовими обов’язками у БНАУ. Між Х і ХІ КЧ Коломієць замінила Петренко. Нарешті між XIV і XV КЧ до складу видавничого комітету була введена Світлана Поплавська (БКМ), яка фактично займалася КЧ і перед цим.

Відновлення КЧ у 2011 р. відбулося за ініціативи кандидата філософських наук Олександра Ярмоли. Враховуючи досвід першого періоду, вирішено було спростити організаційні заходи. Відмовилися від визначення тем шляхом голосування. Натомість почали просто приймати заявки від бажаючих виступити. Також вирішено було відмовитися від поділу на виступи і повідомлення, роблячи акцент на, по можливості, невеличких виступах. Поза тим всю видавничу роботу взяв на себе Музей, з чим і було пов’язане скорочення членів оргкомітету. До втрат другого періоду слід віднести практичну відсутність у публікаціях матеріалів читань фіксування дискусії. Досить часто вона неважлива, але часом учасники доповнюють виступи дуже цікавими думками, даними, які збагачують виступи і тому практику публікації дискусії (хоча б у вигляді нотаток про особливо важливі думки) варто було б відновити. Найважливішим здобутком другого періоду є регулярність КЧ, які проводяться що два місяці (іноді період між читаннями доводиться корегувати з огляду на свята та конференційний план БКМ).

Починаючи з перших КЧ оргкомітетом поіменно фіксуються їхні учасники. У 1998-2002 рр. він публікувався під назвою “Компут”, а з 2011 р. – “Присутні”. Завдяки цим даним ми маємо можливість досліджувати персональний склад учасників читань. Тут зауважимо лише, що кількість учасників коливається в межах від 9 (ІІІ КЧ) до 29 (XVI КЧ), але найчастіше йдеться про близько 20 учасників.

Краєзнавчі читання стали майданчиком для двох дискусій, що вийшли за рамки обговорення одного виступу.

Перша з цих дискусій стосувалася графського титулу Браницьких. Полеміка з цього приводу почалася на ІІ Краєзнавчих читаннях (23 квітня 1998 р.) у зв’язку з виступом Валерія Репрінцева “Чи належав Ф.-К. Браницький до гербу Корчак”. На наступних читаннях тема Браницьких, яка часто піднімалася учасниками у своїх виступах і повідомленнях, призводила до продовження дискусії про права цього роду на графський титул. Нарешті на VI Читаннях (27 квітня 2000 р.) суперечки з цього приводу вилились у диспут, під час якого відбулися два виступи, а саме Євгена Чернецького (“Хто і коли надав гетьманові Браницькому графський титул”) та Валерія Репрінцева (“Франциск-Ксаверій Браницький: отримання ним графського титулу”). В ході диспуту Чернецький відстоював позицію про відсутність диплому на графський титул у Францишка-Ксаверія Браницького та аналізував обставини, за яких останній почав самочинно титулуватися графом. Натомість Репрінцев розглядав традиційні перекази, що побутують на тему графського титулу Браницьких у середовищі цієї родини та вважав, що якийсь з них і є вірним, хоча точно визначити монарха, який надав гетьманові Браницькому відповідний диплом, наразі неможливо через втрату необхідних архівних джерел.

Друга дискусія стосувалася постаті начальника пожежної охорони в Білій Церкві в передвоєнний період і за часів німецької окупації міста М. Базюка. Початок дискусії поклала книжка О. Пікуля, Є. Чернецького, О. Ярмоли “Історія пожежної справи Білої Церкви”, видана в 1999 році. Вже під час редагування тексту, яким займався, зокрема О. Стародуб, увиразнилася відмінність у трактуванні останнім та автором відповідного розділу О. Ярмолою деяких важливих подій в житті Базюка. У зв’язку з виступами на читаннях, що були пов’язані з періодом німецького окупації (1941-1944 рр.), час від часу спалахували дискусії щодо постаті Базюка. Нарешті на V Читаннях (24 лютого 2000 р.) Стародуб виступив з повідомленням на тему “З історії Білоцерківської пожежної команди (1930-1940 роки) за спогадами М. І. Ковбаси та книгою “Історія пожежної справи Білої Церкви” (критичний погляд)”. В цьому виступі Стародуб продовжував відстоювати свої погляди про міфічність плану місцевих радянських органів щодо створення комуністичного підпілля в Білій Церкві вже за часів здачі міста в 1941 р. та участі Базюка в його реалізації. Ярмола опонував такій позиції Стародуба. Несподівана актуалізація цієї дискусії відбулася на ІХ Читаннях (22 грудня 2011 р.) завдяки виступу В. Коломийця на тему “До питання про деякі обставини “знешкодження” колишнього начальника пожежної охорони РВ НКВС М. Базюка”.

До дискусійних певною мірою можна віднести і виступ В. Іванціва на ІІІ Краєзнавчих читаннях (1 жовтня 1998 р.) на тему “Рецидиви радянських стереотипів у сучасному краєзнавстві”. У цьому виступі Іванців вдався до нищівної критики книжки “Біла Церква: шлях крізь віки”. Проблема з віднесенням цього виступу до дискусійних полягає в тому, що власне дискусії не відбулося у зв’язку з тим, що учасники Читань були цілком згодні з твердженнями та оцінками доповідачем згаданого видання.

Значення Краєзнавчих читань найкраще ілюструють результати. На цей момент у рамках проекту видано 115 статей, які охоплюють дуже широке тематичне коло. Аналіз тематики цих публікацій фіксує дослідження білоцерківськими краєзнавцями соціальної та військової історії, археології, іконографії, архівознавства, музеєзнавства, нумізматики, сфрагістики, краєзнавчого руху та пам’яткоохоронної діяльності, біографістики, генеалогії, некрополістики, топоніміки, етнографії, антропонімії, а також історії релігій, культури, науки і освіти, резиденцій і парків, преси і видавничої діяльності, економіки, спорту та кримінального світу. На сторінках “Краєзнавчих читань” публікувалися також критика та спогади.

Загалом авторське коло Краєзнавчих читань складається з 24 дослідників. Авторська активність у межах І – ХІХ КЧ має такий вигляд (вказана цифра означає кількість публікацій кожного з авторів у межах виданих КЧ):

24 – Є. Чернецький;

18 – О. Стародуб;

12 – О. Ярмола;

10 – В. Павлюченко;

9 – А. Бондар;

по 6 – С. Бурлака, В. Коломиєць, О. Мартиненко, В. Перерва;

по 4 – В. Репрінцев, А. Сорокун, Н. Тряпіцина;

3 – С. Козлова;

по 1 – О. Алфьоров, М. Биба, Л. Діденко, П. Зінченко, В. Іванців, В. Коломієць, О. Нестеров, О. Потильчак, О. Раков, Р. Семінченко, О. Шишуліна.

Краєзнавчі читання перекинули своєрідний місток від краєзнавців радянських часів (наприклад, на КЧ виступав загальновідомий у Білій Церкві другої половини ХХ ст. М. Биба) до молодих дослідників, які зараз роблять свої перші кроки.

Підсумовуючи 15-річчя Краєзнавчих читань імені о. Петра Лебединцева, слід відзначити, що краєзнавчому середовищу Білої Церкви вдалося створити цікаве дослідницьке явище, своєрідну кузню краєзнавців-пошуковців. Цей краєзнавчий форум дозволяє оперативно винести на загальне обговорення важливі знахідки, а завдяки публікації матеріалів читань – увести їх до наукового оберту, збагатити наше знання про минувшину рідного краю та передати його прийдешнім поколінням. Безумовно Краєзнавчі читання слід розвивати, для чого наш час дає багато можливостей. Подбаймо про це!

Євген Чернецький, кандидат історичних наук

Прочитано 1628 раз
Опубліковано в Громада

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Поділитись новиною

Відправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedIn

Вибір редакції

Читайте також

Фото та відео