Коли ви зрозуміли, що готові взяти до себе сім’ю кримських біженців?

Я поверталася з Криму 8 березня. В мене там мешкає моя бабуся. В поїзді зі мною їхали сім’ї кримських татар. Чоловіків з ними не було, лише жінки і діти. Коли приїхала в Білу Церкву, почала цікавитися, чи у нас в місті хтось займається цим питанням. Виявилось,  що ні. Знайшла один львівський сайт, де мені порадили звернутися на сторінку Крим SOSв соціальній мережі Facebook і заповнити анкету. Тепер чекаю від них дзвінка. Я не зробила нічого надзвичайного і не хочу, щоб це виглядало як піар. В кожній людині закладене щось хороше. Кожен може помогти, чим зможе. Ми хочемо прийняти цілу родину, бо найтяжче буде знайти житло саме великим сім’ям. В нас приватний будинок, маємо город, сад, тримаємо птицю. Ми розуміємо, що це надовго, розуміємо, що приїдуть люди з іншою релігією, іншим світобаченням. Але я впевнена, що ми знайдемо спільну мову. Ми розуміємо їх психологічний стан. Вони вимушені не просто покинути свій дім. Вони не знають, чи коли-небудь зможуть туди повернутися.  

Ви хочете взяти до себе саме кримськотатарську родину? А якщо доведеться приймати кримчан інших національностей?

Може я скажу неетично, але мені б цього не хотілося. Якщо це люди з материкової частини, які звикли працювати, то нема питань. А от з курортних міст – ні. Річ у тім, що я знаю Крим з дитинства. Там живе моя бабуся і я прекрасно знаю менталітет населення курортних міст. Якщо до них приїхати взимку, коли нема сезону, ви побачите наскільки ці люди живуть ще тим радянським світоглядом. Вони не звикли працювати. Вони бачать, як люди відпочивають, але не бачать, як люди працюють, щоб заробити на цей відпочинок. І тому у них таке ставлення до приїжджих: збити якомога більше грошей. Їм постійно хтось щось винен. Ці люди по суті своїй утриманці. Але думаю, що такі не приїдуть. Вони впевнені, що до них відпочивальників вагонами привезуть і життя їх тільки покращиться.

Багато людей, які б може і хотіли взяти до себе кримчан, переживають чи зможуть вжитися в одному домі. Ви не боїтесь, що будуть конфлікти?

Навіть у власній родині бувають конфлікти. Коли є загроза життю, то набагато побутових речей не звертаєш уваги. То ж думаю, ми порозуміємось. Моя бабуся пережила блокаду Ленінграду. Коли прорвали блокаду, вона переїхала в Узбекистан. Там не було розкошів ніколи, але хоча б було що їсти. Бабуся завжди з теплотою згадує, як ті люди дали їй можливість вижити. Я найбільше співчуваю тому, хто їде. Вони ж не знають, куди їдуть і яким буде нове життя. Єдине, що  я не буду терпіти – це пияцтво і лінощі. Проте, я не думаю, що якщо я запропоную людям помогти мені посадити, приміром, картоплю, вони відмовляться. 

Ви кажете, що з дитинства знаєте кримчан. Чому багато з них з такою радістю виступає проти України?

Крим ми втратили не цього року. Ми його втратили давно, бо жодна влада не займалась населенням півострову, не цікавилась їх потребами. Багато людей не те, що не знають українську, вони її досі не розуміють. Так, в Криму були українські телеканали, але, уявіть, вони не дивились їх, бо диктор новин говорить швидко і вони просто не встигають перекладати! Вони дивились Інтер, який три місяці показував майдан як збіговисько екстремістів, а коли влада змінилась, без всяких пояснень почав показувати протилежні сюжети. Люди не зрозуміли такої зміни. То ж для них пріоритетними завжди були російські телеканали. Навіть моя бабуся була впевнена, що її прийдуть розкуркулювати бандерівці. До того ж кримчан з початку незалежності України постійно лякали кримськими татарами, які нібито захоплять їх землі в курортній смузі. А вийшло, що ці землі захопили українські політики і бізнесмени. Міських пляжів на узбережжі практично не залишилось. Я задовго до цих подій в Криму якось стояла в черзі в приморському селищі. І одна жінка каже своїй приятельці: мої діти живуть в Україні, у них стільки фруктів вродило! Розумієте? Для них Крим ніколи й не був територією України. До того ж там багато живе пенсіонерів, і вони живуть спогадами своєї молодості, яка випала на радянські часи, коли там життя справді було кращим. От вони вірять, що якщо ввійдуть в Росію, то повернеться вся та атрибутика колишнього життя, за якою вони так ностальгують.  

Чи ваша бабуся згодна переїхати до вас?

Ой, ні. Вона не вірить, що можуть відключити світло, газ, що мені не дадуть в’їхати до Криму і вона залишиться сама…

Як ви думаєте, скільки насправді людей могло проголосувати за входження Криму до складу РФ?

Думаю, що навіть якби референдум був проведений згідно всім нормам закону, все одно проголосувала б більше 50%. Але ті цифри, які озвучила влада, звісно надумані. По-перше, не всі живуть в полоні міфів. По-друге, треба пам’ятати, що в Криму не всі прописані реально там проживають. Просто це житло скуповують для здачі в оренду.