Від повітового містечка до промислового центру Київщини

  • П'ятниця, черв. 25 2021
  • Автор 

У попередніх статтях ми розповідали про те, як розширювалася Біла Церква за часів керування містом графами Браницькими. Подальший етап зростання нашого міста припадає на ХХ століття. Саме тоді воно стало потужним промисловим центром не лише Київської області, а й всієї України, а площа та кількість мешканців зросла в десятки разів. Пропонуємо вам, шановні білоцерківці старшого покоління, пригадати, а вам, молодь, дізнатися, як розросталася Біла Церква до нинішніх меж.

Історія Білої Церкви, радянський час

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Селище Олександрія: межі, населення, історична забудова

Електрифікація, водопровід, будівельні матеріали

Розпочинати опис розширення міста варто з того, без чого неможливе жодне будівництво: електрика, вода, будівельні матеріали. Отож, у 20-роках в місті впроваджується електрифікація, водопостачання та виробництво будматеріалів. Початок електрифікації датований 1910 роком, коли у місті електрику виробляли нафтові та гасові двигуни. Роботи були перервані Першою світовою війною та Українською революцією. Перша міська електростанція запрацювала на вул. Київській у 1923 році. Того ж року на Рибацькій скелі на Надрічній вулиці заклали гідроелектростанцію, яка запрацювала у 1929 році та постачала електрику на хлібозавод, завод 1 Травня, друкарню, цегельню, деревообробні майстерні та освітлювала вулиці міста.

Історія Білої Церкви, радянський час

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Роток: історія тисячолітньої назви

Історія Білої Церкви, радянський час

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Заріччя – терен козацький

Будівництво водогону тривало з 1923-го до 1928 року з метою забезпечення населення міста та підприємств водою. Київські інженери дійшли висновку, що єдиним джерелом води може бути р. Рось в районі парку «Олександрія», де і була споруджена перша водогінна станція. Очищали воду сірчанокислим глиноземом. У 1929 році поблизу польського цвинтаря була збудована водонапірна башта системи В.Г. Шухова для перекачування води. У 1927 році в Сухому Яру розпочалося будівництво цегельного заводу. На середину 1930-х років він був другим за потужністю в СРСР. У 1928 році організовано кар’єроуправління, яке об’єднувало кілька кар’єрів у навколишніх селах. У 1930-х роках в урочищі «Кошик» було виявлено залягання граніту, запасів якого має вистачити на 150 років.

Історія Білої Церкви, радянський час

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Біла Церква: місто- легенда

Житлова забудова до війни

Перетворення Білої Церкви із повітового містечка в господарський, адміністративний та культурний центр зумовив значну потребу в новому житлі. До того ж в центрі міста не було й десятка приміщень, які були б придатні для тодішніх органів влади. Так розпочалася поява нової житлової забудови міста та спорудження адміністративних приміщень, шкіл, садочків, будинків культури тощо. Спершу взялися ремонтувати націоналізовані будинки. Перша багатоповерхівка – будинок соціалізму на 3 поверхи – спорудили на площі Соборній. Щоправда, будівництво супроводжувалося численними промахами. Це мав бути будинок-комуна, в якому «радянська жінка була б розкріпачена від домашнього господарства». Тут мало бути 33 квартири, одна спільна їдальня і пральня, зал для дитячих розваг і бібліотека. Будинок завершили у 1928 році, він мав 34 квартири, кожна з яких мала окрему кухню, вбиральню. Замість центрального опалення будівельники зробили пічне, а відтак на даху височів ліс з димарів. Так новий будинок не дав радянській жінці вивільнитися від кухні та витратити час на громадську роботу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Гімназійна освіта у Білій Церкві

Упродовж 1929 року збудували 5 великих одноповерхових будинків, а з 1934-го до 1938 рр. – десять багатоповерхівок. У 1934-1939 рр. зводили будинок для працівників заводу 1 Травня. І тут не обійшлося без курйозу. Новосели будинку з’ясували, що в квартирі немає кухні, а грубки не можна розпалювати, бо дим валить у квартиру. У 1929 році було відкрито також три гуртожитки для студентів та безпритульних жінок (про чоловіків не повідомляється – прим. ред.).

Історія Білої Церкви, радянський час

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Головне – пам’ятати!

У 1934 році розпочинається забудова району «Грузія». А в 1939 році розпочалася забудова масиву Залізничне селище, де було надано 280 ділянок для нових будівель. Напередодні Другої світової війни на масиві вже збудували чотири лінії будинків. Паралельно в місті розпочалося будівництво для військових. На бульварі Олександрійському в 1937 році збудували триповерхову казарму на 5 військовому майданчику та неподалік чотири будинки для військового керівництва (№60, 66, 76, 105). Відтак у народі ця територія стала зватися ДНС (дома начальницького складу). А з 1930 року починає свій відлік військове містечко в урочищі Гайок.

Під час Другої світової війни, коли Біла Церква була в окупації німецьких військ, у місті також вирішували житлове питання. Хоча й специфічно. Станом на 1941 рік у місті нарахували 56720 кв. м житлової площі, що звільнилася після евакуації на схід чи розстрілу власників житла. Квартири надавали тим робітникам, які мешкали в підвалах, та німецьким військовим частинам. Також в цей час розбирали зруйновані обстрілами будинки та ремонтували ті, що ще вціліли.

Історія Білої Церкви, радянський час

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як розширювалася Біла Церква

Нові мікрорайони міста

Після війни нові житлові масиви починають з’являтися у такій послідовності: у 40-х почали забудовувати мікрорайон вздовж Січневого прориву, Сквирського шосе, Турчанінова і прилеглих вулиць. На початку 1961 року затвердили проєкт забудови житлового масиву у південно-східній частині міста, обмеженою вул. Шевченка, Павличенко, Гризодубової, Роток. Тоді ж запланували забудову вільної території на північ від вул. Леваневського, розташованої між вулицями Некрасова, Комсомольською, Чехова. Житловий мікрорайон в районі вулиць Червоноармійської, Вокзальної та Гончара почали забудовувати на початку 1960-х років. Майдан на розі Олександрійського бульвару та вул. Гончара став центром мікрорайону. У 1973 році тут збудували Будинок приїжджих та перший 9-поверховий будинок з магазином «Мелодія» на першому поверсі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Торгове серце Білої Церкви

Житловий масив в районі вулиць Першотравневої, Я.Мудрого, Декабристів, І.Мазепи, В.Стуса почали будувати на початку 70-х років. Житловий масив Леваневського розпочали забудовувати в 1961 році. Перший 14-поверховий будинок з’явився у мікрорайоні №2 масиву Леваневського у 1980 році. У 1989-1994 вели забудову Таращанського масиву. На землях колишнього радгоспу «Білоцерківський» у 1990-2004 рр. почали зводити будинки масиву «Піщаний».

Одним із дієвих напрямків виходу із житлової кризи стає житлова кооперація, яка веде відлік з 1926 року. Спершу заселяли існуючі будинки робітниками, потім розпочали будівництво нових. На початку 60-х років по вул. Вокзальна, Курсовий провулок, Олександрійський бульвар збудували кооперативні будинки. За 10 років звели 21 кооперативний будинок. А в 70-х роках почали зводити ЖБК по вул. Пушкінській, Дачній, Водопійній, Першотравневій, Олександрійському бульвару. Продовжили зведення кооперативних будинків у 80-х роках.

Історія Білої Церкви, радянський час

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Місце народження білоцерківської освіти

Заводи і фабрики міста

Ми не можемо описати в одній газетній статті всі заводи та фабрики, збудовані за часів СРСР, проте розповімо найбільш вагомі для міста об’єкти промисловості. Варто зауважити, що заводи – це не ноу-хау радянської влади, вони були ще при графах Барницьких у нашому місті. Так, на початку 1927 року основними промисловими об’єктами був завод ім. 1 Травня, чотири млини, броварня, тютюнова фабрика і друкарня. Хлібозавод на вул. Голубиній почали будувати в 1936 році і вже за рік він запрацював. Завод сільськогосподарських машин (імені 1 Травня) організували на базі заводу Менцеля, який націоналізували ще у 1919 році. Це підприємство було головним у місті упродовж 20-30 років ХХ століття. У 1936-1940 роках було проведено потужну реконструкцію підприємства, внаслідок чого він став одним із найпотужніших у системі Наркомзему СРСР. У 1933 році на південній околиці «Грузії» почали зводити корпуси меблевої фабрики.

Історія Білої Церкви, радянський час

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Місто давньоруських храмів

У 1928-1932 роках збудовано взуттєву та деревообробну фабрики, завод «Хімпром», телефонну та селекційну станції, рибний розплідник. У 1952 році на базі старої крупорушки на вул. Пушкінській збудували макаронну фабрику. У 1954 році – м’ясокомбінат на Сквирському шосе. У 1955 році була збудована книжкова фабрика на вул. Л.Курбаса. У 1975 р. – міська друкарня по Олександрійському бульвару. У 1956 році розпочали будівництво птахофабрики біля шляху на Київ. У 1966 році здали першу чергу крупозаводу (нині «Білоцерківхлібопродукт»). У середині 1950-х років реконструювали швейну фабрику ім. 8 Березня. У 1957 році розпочали будувати завод «Електроконденсатор», наступного року – молокозавод на Сквирському шосе. 220 га високорепродуктивних земель Білоцерківської селекційної станції віддали під будівництво об’єднання шинного заводу та гумотехнічних виробів. 20 проєктних організацій у СРСР взялися за проєктування цього об’єкта. Будівництво шинного заводу №1, механічного заводу та ТЕЦ стартувало у 1964-1965 роках. У 1969 році – заводу ГТВ, у 1979 році – шинного заводу №2.

Історія Білої Церкви, радянський час

Післявоєнна відбудова

Під час відступу наприкінці 1943 року німцями було зруйновано 25 підприємств, три готелі, водонапірна башта, спалено близько 40% будівель, пограбовані театр, кінотеатр, бібліотеки, музей, парк «Олександрія», сад ім. Петровського.

Відбудова міста розпочалася на другий день після визволення у січні 1944 року. 1947-1950 роки були періодом інтенсивної відбудови зруйнованого міста. Запрацював крупозавод, млин, водогін, хлібозавод, МТС, лазня, електростанція, селекційна станція. Розпочалася відбудова навчального корпусу та гуртожитку Білоцерківського сільгоспінституту, які згоріли під час війни. Відновили роботу промислові цехи, кооперація, Будинок культури, ветклініка, школа для глухонімих дітей, багатоповерхівки на Соборній площі, вулицях Червоноармійській та Рокитнянській, завод ім. 1 Травня, кінотеатр, міський стадіон, взуттєва та швейна фабрика тощо. Не забували про озеленення міста, яке розпочали вже навесні 1944 року. У січні 1950 року Білоцерківський залізничний вокзал було відбудовано, він прийняв перших пасажирів. Білоцерківці щотижня після роботи відпрацьовували по 5-6 годин на відбудовах міста. За результатами 1948 року Біла Церква завоювала друге місце в республіці після Харкова за краще проведення відбудови та будівництва житлового фонду міста.

Матеріал підготовлено за виданням «Будівельна історія Білої Церкви XI-XXI століть» О.Стародуб, Є.Чернецький, А.Бондар, О.Ярмола

  • 1936 рік. Перший Генплан міста передбачав, що промислове будівництво має рухатися в бік села Роток до залізниці. Житлова забудова – в бік села Олександрія. Адміністративно-діловий центр спланували в районі Торговельного майдану. Парк «Олександрія» долучили у міську смугу та передали Академії наук УСРС. Навколо Соборної площі запланували культурно-освітній центр. Першим кроком стали роботи із будівництва сільськогосподарського інституту на базі Білоцерківської гімназії, гуртожитку для студентів по Клубному провулку та житла для викладачів на розі вул. Радянської та Росьової, ветеринарної клініки (початок будівництва – 1931 рік). У 1936 році реконструйовано Торговельний майдан, який тоді називався на честь Червоної Армії. На майдані розбили сквер, оздобили фасади будинків, на БРУМі повісили панно довжиною 5 м з портретом Сталіна, а у прольотах поставили 10 портретів представників політбюро ЦК ВКП(б) та КП(б)У, які вночі підсвічували лампочками. Перед БРУМом встановили пам’ятник Леніну. До 1936 року мали перебудувати та розширити сад ім. Петровського, але цього зробити не вдалося.
  • 1947 рік. Передбачалася забудова 5-6 міський районів на 10 тисяч осіб у кожному зі спорудженням шкіл, лікарень, магазинів, скверів, кінотеатрів. Для широкого ознайомлення з Генпланом білоцерківців запрошували до краєзнавчого музею. Генплан був розрахований до 1961 року. Місто мало стати індустріальним центром з переробки сільгосппродукції та машинобудування. Забудова міста планувалася малоповерховою: 54% будинків одноповерхові, 32% – двоповерхові, 14% – триповерхові. У 1952 році на базі Генплану розробили забудову вулиць Я.Мудрого (тоді Горького), Млинової, Шевченка. На площі Т.Г. Шевченка запланували будинки для працівників партійних органів. У 1954 році розробили проєкт забудови майдану Леніна (нині – Торгова площа).
  • 1955 рік. Новий Генплан міста проєктували на 20 років. Промисловість передбачали винести за межі житлових кварталів. Центральний район міста мав обмежуватися вулицями Червоноармійська, Підвальна, Спартаківська, Пушкінська, Вокзальна, Я.Мудрого, Штабна (Павличенко), Шевченка, 1 Травня. Тут, а також на вул. Дружби на Заріччі, приватний сектор мали замінити багатоповерхівки. Дитсадки, школи і магазини повинні будуватися по всій території міста. До 1975 року у місті планували збудувати 15 шкіл. Польське кладовище планували перетворити на парк Слави. А у парку «Олександрія» збудувати санаторій. Нові промислові об’єкти запланували на землях селекційної станції та за Залізничним селищем.
  • 1964 рік. Розвиток східного промрайону на землях селекційної станції, де у 1965 році вирішили будувати найбільший в Україні комбінат шин і гумоазбестових виробів, пуск тролейбусної лінії, відкриття залізничної станції «Роток», будівництво ТЕЦ, яка дала гарячу воду та тепло мікрорайону Леваневського. Також планували розбудову площі біля вул. Гончара, де спорудили п’ятиповерховий готель. Навпроти, де нині ринок, планували будинок культури зі спортзалом. Вулицю Я.Мудрого планували зробити пішохідною. На Заріччі передбачали багатоповерхову забудову: спершу на вільних від забудови землях радгоспу, а пізніше на місці знесення приватної забудови. Прилегла до парку «Олександрія» територія мала стати лікувальною зоною. За роки реалізації Генплану було збудовано 20 500 квартир, в які вселилися 60 тисяч осіб, збудовано 6284 шкільних місць, 7035 – дошкільних місць, сотні кілометрів трубопроводів, нові водогінна та каналізаційна станції, палац культури, Критий ринок, автовокзал, будинки зв’язку та побуту, пологовий.
  • 1980 рік. Розрахований до 2005-2010 років. Передбачав припинення промислового будівництва. Житлове будівництво упродовж 1991-1995 років заплановано вести у районі вулиць Таращанської, Піщаної, північніше вулиці І.Кожудеба, на Залізничному селищі, на вул. Лазаретній, Фастівській, на проспекті Князя Володимира. Як тоді, так і зараз не були вирішені питання меж міста. Станом на сьогодні площа міста згідно з вимірювальною картою становить 3100-3300 га. Тоді як фактична забудова – 4800 га. Карту затвердили в Держкомземі без погодження з міською радою, відтак місто втратило виробничі зони на масиві Леваневського, масивах Піщаний та Таращанський.

Людмила Полях, газета "Тиждень"

Прочитано 478 раз
Опубліковано в Дозвілля

You have no rights to post comments

Поділитись новиною

Відправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedIn

  Сторінки в соц. мережах

Чи задовольняє вас сервіс у міських лікарнях?

Monobank [CPS, API] UA

Вибір редакції

Читайте також

Фото та відео