Роток: історія тисячолітньої назви

  • П'ятниця, черв. 11 2021
  • Автор 
Кадр з відео ПроБЦ Кадр з відео ПроБЦ

Зазвичай білоцерківці знають історію рідного міста, так би мовити в цілому, як одного населеного пункту. Хоча нинішнє місто раніше таким не було, лише з часом приростало довколишніми поселеннями. Найстаріші з них – Роток, Олександрія та Заріччя. Про історію заселення теренів біля річки Роток (Протока) розповідають у своїх історичних книгах місцеві історики. Тож наша сьогоднішня розповідь про те, коли з’явилися перші поселення, які битви відбувалися на цій території, як називалися кутки Ротка, хто там мешкав та як жителі боролися за будівництво церкви.

Історія Білої Церкви, Роток

Кандидат історичних наук, доцент Володимир Перерва у своїй книзі «Білоцерківський Роток: з історії духовності та шкільної освіти» зауважує, що назва території походить від назви річки Роток (Рут, Рутек, Рот), а вже наприкінці 19 ст. трансформувалася у Протоку. Перші згадки про таку назву є в літописі за 1151 рік. Річка бере свій початок на Фастівщині та протікає через Ксаверівку, Гребінки, Храпачі, Піщану, Пінчуки, Саливінки, Соколівку, Скребиші. У Білій Церкві річка впадає в Рось. З другої половини XVI ст. згадуються села Верхній Роток та Роток під Білою Церквою. Перша назва згодом трансформувалася в назву Храпачі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Заріччя – терен козацький

У своїй книзі Володимир Перерва розповідає про події, які відбулися на цих теренах. Так, у 1151 році на березі Ротка відбувалася битва між руськими князями: Юрієм Долгоруким та Ізяславом Мстиславовичем (сином та внуком Володимира Мономаха). Тоді майбутній засновник Москви зазнав поразки від свого племінника. У 1511 році князь Юрій Слуцький в урочищі Ротка розбив татарське військо. Така подія сприяла відродженню городища, яке почало називатися Білою Церквою. У 1596 році загони козацького ватажка Северина Наливайка виманили хитрістю польських жовнірів з Білоцерківського замку до Ротка. І поки тривав бій у передмісті, С. Наливайко зумів увійти до міста. Щоправда, не надовго. На допомогу жовнірам поспішив польський гетьман Станіслав Жолкевський до Білої Церкви. Бій тривав поза межами містами, але незважаючи на численну перевагу поляків та втрати поміж козаків, козацький табір не було знищено.

Історія Білої Церкви, Роток

Колишній мисливський будинок графів Браницьких, вул. Гризодубової, 88

Під час Визвольної війни під проводом Б.Хмельницького у 1651 році польсько-литовські загони підійшли до Білої Церкви і вже почалися перші сутички на р. Роток. Проте поляки розуміли, що цього разу козаків не переможуть і погодилися на компроміс, підписавши Білоцерківський договір. У 1768 році, коли спалахнула Коліївщина, постраждалі від розправи містяни та козаки тікали за межі міста та осідали зокрема біля р. Роток. Зрештою це їх не врятувало. Адже саме тут згодом облаштувався фільварок графів Браницьких, а місцеві жителі були закріпачені.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Біла Церква: місто- легенда

Значну частину своєї книжки Володимир Перерва присвячує духовному та освітньому життю жителів Ротка. Зокрема, цікава історія пов’язана з храмом Різдва Христового, який відвідували жителі передмістя. Будівля вже існувала станом на 1654 рік поряд з такими парафіяльними церквами: Преображення Господнього, святої Трійці, Успіння Пресвятої Богородиці, святих апостолів Петра і Павла, святого Апостола Андрія, святителя Миколая. Всі вони були дерев’яні.

Церква Різдва Христового розташовувалася на надрічному боці сучасної вул. І. Франка. Володимир Перерва детально вивчив документи і точно описує інтер’єр ротецького храму та його церковне начиння, як власне й історію спорудження Спасо-Преображенського собору. Проіснувала ротецька парафія до 1838 року. Графиня Олександра Браницька на той час збудувала вже дві кам’яні церкви і веліла ліквідувати дерев’яні церкви. З того часу жителі Ротка змушені були долати чималу відстань, а в осінньо-зимову пору ще й борсатися в багнюці, щоб відвідати Спасо-Преображенський собор в центрі міста. А коли туди таки потрапляли, то запізнювалися на службу й не могли протиснутися в храм, відтак змушені були стояти на вулиці, що не сприяло їхньому духовному розвитку. Тому жителі Ротка неодноразово зверталися з проханням відновити храм на їхніх теренах.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Гімназійна освіта у Білій Церкві

Священники Спасо-Преображенського храму по-різному реагували на прохання жителів околиці. Так, о. Стефан Забродський писав: «Нисколько не покажется удивительным, а напротив самым обычным и притом печальным явлением то, что в великие праздники храм не может вместить и половины молящихся, и таковые, не попав в храм, толкутся на его погосте, проводя священные часы богослужения в греховных пересудах, щелкании семечек…».

Тоді ж миряни та духовенство зверталося до графині Марії Браницької надати земельну ділянку, але її управитель відповів, що на Ротку вільної землі немає. Проте не всі священники були настільки свідомі потреби будувати ще один храм на Ротку. Приміром, настоятель Преображенської церкви о. Олександр Рудський не хотів втрачати ротецьких мирян і тому виступав категорично проти будівництва нової церкви в передмісті. А на зауваження, що ходити жителям Ротка до центру міста далеко, відповідав, що таке казати можуть тільки ті, «кто любит долго спать, но и для них есть поздняя обедня». Зауважимо, що у 1910 році, за даними білоцерківського волосного правління, на Ротку мешкало 5287 селян. Тож прихожан було б достатньо. Проте суперечкам поклали край Перша світова війна та більшовицький переворот.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Головне – пам’ятати!

Варто зазначити, що Володимир Перерва належить до тієї когорти істориків, які уміють подати суху статистичну інформацію цікаво, розбавивши її житейськими фактами. Так, у книзі розповідається про духовних наставників жителів Ротка. Один із них, як це буває і в наші дні, дбав не лише про духовний розвиток власних чад, а й не забував про комерцію. Це – отець Євстафій Томашівський. Він служив у храмі Різдва Христового аж до його закриття у 1838 році та за даними економа графині Браницької був помічений «в подвозе чужесторонней водки». Тим самим підприємливий отець порушував графську монополію на продаж спиртного, продаючи «зеленого змія» учетверо! дешевше. Якось отця затримали сторожі Браницької, але він був не один, а з братом. І останній нагайками прогнав вартових. Конфлікт дійшов аж до імператора Миколи І.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як розширювалася Біла Церква

Розповідається в книзі і про створення в Білій Церкві, зокрема на Ротку, церковнопарафіяльних шкіл для дітей селян. Діяла школа в приміщенні управи, де карали хуліганів та гультяїв; не поспішали ходити викладати в школу й священники Спасо-Преображенського собору, бо було далеко. Відтак найняли вчительку, але й їй не платили вчасно, тому педагог поскаржилася обер-прокурору Св. Синоду.

А от чим закінчилися розбірки священника і графині Браницької та як відреагувала влада на скарги вчительки, як і про те, який величезний внесок у розвиток міста вніс о. Петро Лебединцев, ви можете прочитати в книзі Володимира Перерви, яку можна придбати у храмі Різдва Христового, що відбудований за часів незалежності на Ротку.

Із фільварка – у колгосп

Перша згадка про Роток зафіксована у 1652 році у податковому реєстрі Білоцерківщини. На основі колишнього фільварку був створений колгосп, а саме передмістя упродовж 1920-1950 рр. кілька разів отримувало статус окремого поселення (села) з назвою Роток. Невдовзі по завершенню Другої світової війни Роток став частиною Білої Церкви. На його околицях розпочалося будівництво кількох потужних заводів, а значна частина давньої забудови була знесена для масштабного панельного будівництва, пов’язаного із планами подальшої індустріалізації Білої Церкви… Від давнього Ротка залишилося лише декілька вулиць по кручах та над багнистими берегами річечки, яку вже кілька поколінь називають Протокою.

Із книги кандидата історичних наук Євгена Чернецького «Історія Білої Церкви: події, постаті, життя»

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Торгове серце Білої Церкви

Три передмістя Білої Церкви

«Навколо містечка існували три передмістя, які поступово розширювали свої межі за рахунок пусток. Найдавніше з них – Заріччя – з лінії сучасних вулиць Чапаєва (нині вул. С.Бандери – прим. ред.) та пров. Будьонного (нині пров. Професора Голуба – прим. ред.), що складали його межу впродовж 16-18 ст., адміністративно поширилися на межу сучасних вулиць Піщана та Стаханівська (нині вул. Січових Стрільців – прим. ред.), у середині 1830-х років садиби вже пролягали нинішніми вулицями Примакова (нині вул. Є.Деслава– прим. ред.) та Колгоспною (нині вул. Селянська – прим. ред.)

Ротецьке передмістя тривалий час зберігало за собою кутково-хуторянську забудову, яка пролягала вздовж берегів Росі до кінця сучасної вулиці Раскової, а також вгору по берегах річки Роток (Протока) та південних схилах Сухого Яру до Київського шляху. Нова забудова велася вздовж дороги на Рокитне. Західний край забудови обмежувався просторим Ярмарковим майданом, що починався від залізничного переїзду по вул. Запорожця (нині вул. І.Кожедуба– прим. ред.), а далі йшов сучасною вул. Павличенко.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Місце народження білоцерківської освіти

Північна межа Олександрійського передмістя пролягала вздовж лінії вул. Дачна – пров. Курсовий – вул. Курсова – початок Привокзальної вулиці, але фактична його забудова обмежувалася новим Сквирським шляхом (нині Олександрійський бульвар – прим. ред.). Вздовж нього, крім садибної забудови, виник зерновий склад, військові казарми. Все це завершувалося літньою резиденцією графів Браницьких.

Наприкінці 19 ст. селяни передмість були організовані в Зарічанське, Олександрійське, Ротецьке селянські товариства. Якщо містечко було поділено на вулиці, а будинки мали номери, то передмістя не мало цього і ділилося просто на двори. Хоча всі вони мали мікротопонімію: свої назви вулиць, кутків, окремих частин передмість.

Наприкінці 19 ст. загальна кількість населення Білої Церкви з передмістями налічувала 53 000 осіб».

Із книги «Будівельна історія Білої Церкви XI-XXI ст.», автори О.Стародуб, Є.Чернецький, А.Бондар, О.Ярмола

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Місто давньоруських храмів

Назви кутків Ротка

На території сучасного Ротка можна виділити кілька кутків:

  • вулиці Осипенка та Кошеля називалися Бліх;
  • вулиця Челюскінців – Ткачівщина. Родини Ткачів проживали тут, починаючи з 18 ст;
  • вулиця Кар’єрна з провулками називається Маслівщина, там жили люди з прізвищами Масло або Масловські;
  • за 500 м від початку Храпачанської вулиці є гора Кракузка, неподалік жили кракузи (переселенці з Кракова);
  • на північ від вул. Молодіжної, неподалік школи №10, місцина називалася Крутик;
  • вул. Чехова та Рибна – Лісок;
  • вул. Мельника – Далекий Роток;
  • ліва частина вул. І.Кожедуба від Рибокомбінату вздовж Боровецького ставу – Левади або Мельниківщина;
  • Проточний провулок – Варениківщина, тут проживали родини з прізвищем Вареник;
  • вулиці Гризодубової в межах 2 провулку Леваневського та вул. Раскової – Горбок;
  • район вулиць Раскової та Томилівської – Ярмоли, тут здавна живуть родини Ярмоленків;
  • узбережжя Росі поблизу 1 та 2 провулків Леваневського – Горобцівщина, тут проживають родини Горобців з 18 ст.

Із книги «Гарбарі-Романенки понад 200 років у Білій Церкві», автор Н.Тряпіцина

Корінні мешканці

На Ротку мешкали представники 694 прізвищ. Найбільше було жителів з прізвищем Ярмоли, Ярмоленки (173 особи), ведуть свій рід від Єрмолая Паламаренка, який мешкав на Ротку в середині 18 ст. Другими за чисельністю були Мельниченки, Мельники (169 осіб). Більшість з них мешкали вздовж нинішньої вулиці І.Кожедуба, їхніми сусідами були Бойки, Бойченки (139 осіб). Вони також мешкали по 2 провулку Гризодубової, вул. Гризодубової та Київська. Чільне місце посідали Ткачі, Ткаченки (148 осіб), місце осілості – нинішні вулиці Челюскінців, Некрасова та Героїв Крут. Рід йде від Григорія Сидоровича Ткача.

Із книги «Білоцерківський біографічний словник. Том 7», автор О.Стародуб, редакція Є.Чернецького

Історія Білої Церкви, Роток

Галина Василівна та Петро Васильович Молоткові, мешкають на вул. Кириленка

Після одруження переїхали з с. Піщана у с. Роток, де у 1957 році на городах місцевих жителів почали будувати хату. Галині тоді було 20 років, а Петру – 25 років. Разом живуть вже 63 роки. З їхнього покоління на вулиці ще живе одна людина, а то вже або діти їх живуть, або інші люди купили хати. За їхніми спогадами, Ротком тоді називалася територія від Одеської траси до Рибгоспу. У 70-х роках наприкінці вул. І.Кожедуба вже були гуртожитки, у яких жили молоді працівники шинного та механічного заводів.

На той час працювали ательє, перукарня, магазини промислових та продуктових товарів, книжковий кіоск. Діяла лазня, там Галина Василівна пропрацювала 34 роки. Медпункту не було, ходили аж до 7 автобази (нині кінцева зупинка №17, 18 маршрутів). Там, де нині збудована ТЕЦ, працювала селекційна станція. Був відкритий молодіжний клуб, ним керував В’ячеслав Усков, який пізніше очолював театр ім. Саксаганського. При клубі діяли різні курси та гуртки, демонстрували фільми.

Історія Білої Церкви, Роток

Колишня їдальня

Була їдальня від «Хімбуду», при ній працював кондитерський цех. У день виборів у радянські часи там проводили виставку кондитерських шедеврів. Було овочесховище, яким завідував Петро Васильович. Діяла вечірня школа. Аби добратися до центру міста, жителі пішки добиралися до Рибгоспу, а там автобусом №7. Нині територію їдальні та бараків викупили бізнесмени, виробляють меблі тощо. На жаль, нині ця територія замічена, заросла бур’янами, багато відкритих люків.

Людмила Полях, газета "Тиждень"

Прочитано 1400 раз
Опубліковано в Дозвілля

You have no rights to post comments

Поділитись новиною

Відправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedIn

  Сторінки в соц. мережах

Чи задовольняють вас послуги КАТП-1028 із вивозу сміття?

так, все чудово - 7.7%
ні, постійно переповнені баки - 30.8%
я на це не звертаю уваги - 0%
побутове вивозять, а негабаритне валяється дуже довго - 7.7%
погано реагують на вивіз сміття зі стихійних смітників - 7.7%
КАТП-1028 справляється, а наші люди - свині - 46.2%

Всього голосів: 13
The voting for this poll has ended
Monobank [CPS, API] UA

Вибір редакції

Читайте також

Фото та відео