Заріччя – терен козацький

  • П'ятниця, трав. 28 2021
  • Автор 
Фото: ПроБЦ Фото: ПроБЦ

Найдавніше передмістя Білої Церкви – Заріччя. Цей сучасний мікрорайон міста настільки давній, що навіть має власні назви домашніх страв. Живуть на цій території нащадки козаків. Перші поселення виникли ще за часів Київської Русі. Віками місцеві виховували стійкий характер до різних труднощів, а тому й зараз корінного зарічанина можна впізнати за манерою спілкування. Сьогоднішня наша розповідь – про цей давній білоцерківський куточок міста. 

«Ця частина Білої Церкви залишається єдиною, в якій до сьогодні збереглася стала родова структура. Лише тут продовжують компактно мешкати роди, місцеве коріння яких сягає 200-300 і більше років…Початки цього передмістя сучасні літописному Юр’єву. Давньоруська кераміка знайдена в центральній частині Заріччя (навпроти Замкової гори) і на місці сучасного жіночого монастиря. Саме з цих двох місць і починається відома з середини 16 ст. історія Заріччя. Наприкінці 1560-х років землі навпроти Замкової гори були надані королівським козакам», – пише у своїй статті «Заріччя в давні часи» кандидат історичних наук Євген Чернецький. У «Білоцерківському біографічному словнику» історик Олексій Стародуб також підтверджує, що центральна та східна частина Заріччя були заселені ще за часів Русі (11-13 ст.), адже по вул. Дружби та Заярській були знайдені уламки кераміки. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Біла Церква: місто- легенда

У книзі «Будівельна історія Білої Церкви XI-XXI ст.» (автори О.Стародуб, Є.Чернецький, А.Бондар, О.Ярмола) вказуються межі Заріччя. Спершу його крайніми межами були нинішні вулиці С. Бандери та професора Голуба. З 19 століття поселення розширювалося аж до нинішніх вулиць 1 та 2 Піщана та Січових Стрільців. У 1830-х роках садиби пролягали нинішніми вулицями Є. Деслава та Селянська. 

Загалом вважають, що Заріччя виникло у другій половині 16 ст. як міське передмістя. У січні 1654 року мешканці Білої Церкви присягли царю Олексію Михайловичу в міських православних храмах, серед яких була зарічанська Троїцька церква. На плані міста 1769 року Заріччя зображене більшим за територію лівобережної частини міста. Покровську та Троїцьку зарічанські церкви вважали на той час міськими. На плані Білої Церкви 1858 року місто складалося з кількох частин: міський центр, передмістя Заріччя та нові поселення – Роток та Олександрія. У 1920 році Білу Церкву поділили на декілька частин, утворивши село Заріччя з сільрадою. У 1960 році таке рішення було скасовано і район знову став міським. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Гімназійна освіта у Білій Церкві

На Заріччі переважну частину населення складали міщани. Вони мали майнові права та військові обов’язки. Саме міщани вступали в козацькі загони. Серед них формувалися ремісничі цехи. Керувалися міщани Заріччя Магдебурзьким правом.  Коли ж Київщина потрапила під вплив російської імперії, то разом зі втратою Білою Церквою статусу міста і міщани перетворилися на селян. 

Історія Білої Церкви, Заріччя

Фото: Біла Церква туристична. Кам'яний млин та гребля, які збудовані в часи Браницьких

Відправним пунктом утворення головних напрямків зарічанських вулиць була гребля. Звідси йшли шляхи на Володарку, Таращу та Ставище. Перші назви вулиць з’явилися у другій половині 1930-х років. До цього населення послуговувалося народними назвами кутків, як-то Залужжя, Пугачівка, Румунія, Заяр, Замула тощо.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Головне – пам’ятати!

З середини 16-го до початку 20 ст. національний склад зарічан не змінювався, корінними мешканцями були українці. Вони – нащадки міщан та козаків, які пізніше стали кріпаками Браницьких. Євреї та поляки мали не більше десятка дворів. Зарічани займалися рільництвом, м’ясопереробкою, млинарством, ткацтвом, обробкою деревини, працювали на будівництві,  металообробці тощо.

Сполучення Заріччя з центром міста відбувалося човном, затим була збудована гребля, яку кілька разів розмивав паводок, аж поки Браницька не звеліла збудувати кам’яну греблю та млин біля неї. Також курсувало три пороми. У 1960 році збудовано міст  по вул. Дружби, а у 1980 році – міст на масив Таращанський. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як розширювалася Біла Церква

Храми Заріччя (не збереглися)

  • Преображенський храм, який був розташований на території садиби, де нині розташований БНАУ – 16 ст.
  • Церква Святої Трійці розташовувалася приблизно там, де нині храм Марії Магдалини – друга половина 17 ст.
  • Покровська церква розташовувалася на місці будівель, де нині автошкола та МРЕВ – початок 18 ст. 

Історія Білої Церкви, Заріччя

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Торгове серце Білої Церкви

Храм Марії Магдалини

  • Церква споруджена у 1843 році на кошти Владислава Ксаверійовича Браницького за заповітом матері – Олександри Браницької. Однокупольна, хрестоподібна, чотиристовпна. Дзвіниця прибудована прямо до церкви. Наприкінці 19 ст. парафіянами церкви стали майже 3000 зарічан. З 1851 по 1860 р. настоятелем був отець Петро Лебединцев (якого ще заслужено вважають першим істориком Білої Церкви за його дослідницьку роботу ). Донині біля церкви є невелике кладовище, де зберігається прах його дружини Олександри та її брата Миколи. У 1920 році церква належала Українській автокефальній православній церкві. З 1934-го до 1942 року церква не діяла, згодом богослужіння були відновлені і не припинялися навіть за радянських часів. Це була єдина  чинна церква в місті у часи СРСР. У 1985 році відбувся її перший ремонт зсередини – поновлено штукатурку та розпис почаївськими майстрами. У храмі зберігаються такі святині: частинка Голгофського каменя, яку привезли з Єрусалиму, частинка мощей святої рівноапостольної Марії Магдалини, старовинні ікони, що написані на дерев’яних дошках. Храм Марії Магдалини є одним із найстаріших у місті, він лише на 4 роки молодший за Святопреображенський собор.

Перша школа на Заріччі

  • Зарічанська школа була другою в місті і в Київській митрополії. Її було відкрито 15 грудня 1859 року. Зарічанські прихожани майже відразу виявили неабияку згуртованість, збудували приміщення для школи і почали забезпечувати її в матеріальну плані. Парафіяни станом на 1892 рік на потреби навчання своїх дітей спрямували 240 крб (чимало шкіл Київщини не мали і чверті такого бюджету). У 1912 році школа була перетворена з однокласної на двокласну. Число учнів зростало: у 1864 році в школі навчалося 29 хлопчиків та 2 дівчинки, у 1902 році – 149 хлопців та 63 дівчини. Оскільки кількість учнів зростала, то в 1901 році отець Арефа Кукулевський опікувався тим, щоб збудувати приміщення для нової школи. Одним із викладачів у школі був священник Семен Левицький, батько письменника Івана Нечуя-Левицького. До речі, отець Кукулевський записав спогади краєзнавця Стефана Дроздова, де зазначено: «…ще 100-150 років поселення на Заріччі було саме незначне, лише кілька хатин біля річки, а далі зараз же починалися ліси. Старі пам’ятають, як їх батьки жили в лісі хуторами, тут мали поля, вирубуючи ліс. А потім їх змусили залишити ліс і жити разом з селом. Залишилися лише назви від хуторів – Кошик, Григорівщина і Замуловщина».

Із книжки В. Перерви «Історія шкільництва в містах і селах Київщини ХІХ-початку ХХ ст.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Місце народження білоцерківської освіти

Корінні мешканці Заріччя

  • У центральній частині мешкали Максимчуки, в основному на вул. Селянській, провулках професора Голуба і колишніх провулках Чапаївських. Роди Сербиних мешкали на вул. М.Залізняка, Таращанському провулку та вул. Луговій. Більшість Холявинських мешкали по вул. Ставищанській, а також на вул. Котляревського. Григоренки та Григори мешкали на вул. М.Залізняка та Залузькій. Степаненки – по вул. Селянській та провулку М.Залізняка. У середині Заріччя мешкали також Олефіренки, Денисенки, Дяконці, Голуби, Сіренки, Буримські, Швені, Сікори, Чалії. Витенки, Клюшниченки, Свербили, Шуляченки мешкали на вулиці та провулку М.Залізняка. 
  • У центральній та східній частині Заріччя мешкало більшість представників родин Ковбас, Малин, Пономаренків, Захарченків. У центральній та західній частині – Зінченки, Швені, Порубанські, Ткаченки, Сільченки, Остаматії. На східній та західній околицях Заріччя мешкали Іваницькі, Семенченки, Приймаки. Відразу у трьох частинах жили Соломки, Олійники, Батури, Ходиські. 
  • Не мали чіткого осередку та мешкали розпорошено: Бойки, Донці, Ткачі, Кабачії, Юрченки, Фурсенки, Каменотруси, Горобченки, Руденки, Тищенки, Задорожні, Мельниченки, Поліщуки, Хоменки, Іщенки, Карпенки, Юрчуки. 
  • Родини, які займалися переробкою свинини, мали прізвище Різники, Ковбаси та Кушніри і мешкали в районі Таращанської, Провальної та Кільцевої вулиць. 

Із статті О. Стародуба «Мешканці білоцерківського Заріччя згідно з подвірним обліком 1942 року», Білоцерківський бібліографічний словник, т. 2

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Місто давньоруських храмів

Голодомор на Заріччі

  • «У 1920 році було ухвалене рішення, що такі передмістя Білої Церкви, як Роток, Заріччя та Олександрія треба відділити в окремі села. Там створили колгоспи. З цих сіл чимало людей працювали у Білій Церкві, де можна було щось продати з власних речей чи обміняти, тому наслідки Голодомору тут були не такі страшні, як по довколишніх селах, де люди вимирали цілими кутками.
  • По селах подекуди збереглися книги РАЦС, де були записані померлі. Інколи писали, як було: помер від виснаження. На жаль, у Білій Церкві таких актових книг з 1921-го по 1934 роки не збереглося. Хоча навіть за таких обставин вдалося знайти кілька родин, які могли бодай щось згадати з тих часів»

Євген Чернецький, кандидат історичних наук, краєзнавець

672afa8031e8618a8e9b5df0ce808169 L

Свято гарбуза на території бібліотеки №4

Хата Ковбаси стала бібліотекою

  • Бібліотека розпочала діяльність у 1951 році при сільській раді Заріччя. А сільська рада працювала у хаті, яка належала куркулю Василю Ковбасі. У 1933 році його за небажання йти в колгосп ув’язнили. Жінка з дітьми мешкала по знайомих та родичах. Хату відібрали під потреби колгоспу, створивши тут сільраду. 
  • Бібліотечний фонд формували самі жителі. Приносили власні книжки, обмінювалися. Згодом під бібліотеку виділили окрему кімнату, першим завідувачем якої став Яків Заволока. Після того, як Заріччя знову стало містом, все приміщення сільради віддали під бібліотеку. У 1978 році бібліотека стала філіалом №4 міської Центральної бібліотечної системи. Завідувач бібліотеки С.І. Линник, бібліотекарі – О.С. Буяненко та І.М. Тупчій. Фонд бібліотеки налічує понад 25 тис. книжок, обслуговує понад 3 000 читачів. 

Ольга Пилипівна Грищенко, мешканка вул. 1 Піщана

  • На Заріччі мешкали мої батьки та діди. Батько взяв ділянку, де нині вулиця 1 Піщана, і почав будувати хату. Потім перевіз туди родину. Народилося у батьків 7 дітей, троє померли. Після Другої світової війни нас четверо вижило. Тепер залишилися ми з братом. Поділили батьківську хату, обклали цеглою і живемо в ній. Пам’ятаю голод 1947 року, мені було 3 роки. Поруч на полі посіяли для коней вікомішанку (овес та віку). Я ходила їсти цей горошок (віку). То об’їждчик навіть мене забрав в контору за це. Батько працював у млині біля греблі. Його забрали на війну у 1944 році, коли мама була вагітною мною. Коли я народилася у червні, він просив матір вислати фотокартку зі мною. Поки мати думала, де взяти новий одяг для всіх дітей, щоб зробити фото, прийшла похоронка на батька. Мати тяжко працювала на будівництві. Коли я народилася, ще було село Заріччя. Навчалася в різних хатах: 1-2 клас школа була у хаті на Залузькій, 3-4 клас – в хаті на розі вул. Є.Деслава та С.Бандери, а 5-7 класи –у хаті на вул. Котляревського. 8-10 класи закінчувала у новій школі №15 на Залізничному селищі. До міста добиралися автобусом через греблю, взимку – пішки через лід на Вокзальну, затим  на селище. На моїй пам’яті почали будувати міст по вул. Дружба. Я по дерев’яному риштуванню ходила до дядька в аграрний університет, щоб взяти об’їдків з їдальні для поросяти. В останньому класі до нас прийшли агітатори і розказали, який чудовий завод «Сільмаш». Я місяць ходила у відділ кадрів, щоб влаштуватися. Весь час пропрацювала на цьому заводі у три зміни. 
  • Моя баба, яка родом із Залужжя, розповідала, що там, де поля учгоспу, – то були поля Браницької (Марія Браницька (у дівоцтві Сапега), остання володарка Білої Церкви – прим. ред.). Вона була дуже добра. Їхала в кареті і розкидала дрібні гроші. Не знущалася з селян. А голодовку пережили, бо мерзлу картоплю їли, ховали качани. Кутки у нас звуться Пугачівка, Залужжя, Румунія (там багато було дітей у родинах, як у молдаван чи румун).

Євген Чернецький, кандидат історичних наук, мешканець вул. М.Залізняка

  • Мій рід по материній лінії мешкав на Заріччі. Це були селяни і дрібна шляхта. Рід йде від Савицьких, які приїхали сюди приблизно в 1799-1805 роках. Деякі з них працювали економами у Браницьких. Мешкали на садибі поруч з Покровською церквою. По лінії селян документів збереглося значно менше. Знаю, що деякі з них мали прізвище Кривенди. Отже, коріння моїх предків йде з 17 століття. 

Зарічанський словничок

  • Макаран – струдель, рулет
  • Лейстрики – айстри
  • Шерепа – недалекоглядна людина
  • Судник– мисник, місце, де зберігали посуд
  • Донця– дочка
  • Курі – кури або третій день весілля

Людмила Полях, газета "Тиждень"

Прочитано 782 раз
Опубліковано в Дозвілля

You have no rights to post comments

Поділитись новиною

Відправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedIn

  Сторінки в соц. мережах

Чи задовольняють вас послуги КАТП-1028 із вивозу сміття?

Monobank [CPS, API] UA

Вибір редакції

Читайте також

Фото та відео