Гімназійна освіта у Білій Церкві

  • П'ятниця, трав. 14 2021
  • Автор 

Сьогодні розкажемо вам про білоцерківську гімназійну  освіту, яка на наших теренах зародилася ще в далекому 1847 році. А допоможе нам у цьому історик, завідувач Музею гімназійної освіти Білої Церкви 1847-1920 років, що діє при Першій білоцерківській гімназії, Анатолій Бондар. Саме він дослідив тему гімназійної освіти та доклав чималих зусиль спільно з директором гімназії Борисом Смутком, щоб такий заклад з’явився у нашому місті.

Музей налічує 373 експонати

Газета «Тиждень» вже торкалася цієї теми в одному із минулих випусків. Тоді нам про білоцерківську гімназію, в стінах якої нині розташований Білоцерківський національний аграрний університет, розповідала завідувачка музею історії університету Олена Поліщук. Проте, як з’ясувалося, історію виникнення і розвитку гімназій, а їх було кілька у нашому місті до 1920 року, вивчали не лише працівники аграрного вишу.
Наразі музей налічує 373 експонати. Багато світлин гімназистів, книжок, по яких вони вчилися, їхніх речей, тодішніх атестатів тощо вдалося знайти у нащадків, які мешкають у Білій Церкві та в інших містах.

2 49 1

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Головне – пам’ятати!

Класична чоловіча гімназія

Ми не будемо повністю переповідати історію Білоцерківської гімназії. Хто має бажання детально ознайомитися з інформацією, може прочитати про це у попередньому випуску газети (№13 від 3 квітня 2019 року). Нагадаємо лише, що навчальний заклад виник на базі Вінницької гімназії, яку за клопотанням сина Ксаверія Браницького – Владислава –  та за згоди царя вдалося перевести до Білої Церкви після того, як її приміщення було вщент зруйноване пожежею. Вінницька гімназія переїхала на територію колишнього єзуїтського монастиря та повітової школи, що розташовувалися в одноповерховій кам’яниці поблизу костьолу. Граф  Владислав Браницький спорудив двоповерховий головний корпус та флігелі у дворі, а також закупив книжки, меблі та все необхідне для навчання. На потреби  гімназії з капіталу 50 тисяч карбованців, покладених графом Браницьким у банк, щорічно витрачалося 2 тисячі крб.  Навчальний заклад почав діяти з 1847  року як класична чоловіча гімназія. Учні походили в основному із заможних родин, вивчали іноземні мови, зокрема латинь, старогрецьку та церковнослов’янську мови, а також математику, арифметику, історію, фізику, географію, малювання, співи, закон Божий тощо. Навчання тривало 7 років. 

Біла Церква, історія гімназії

Українська, польська та єврейська гімназії

До 1941 року Біла Церква була класичним єврейським містечком, адже майже 60% усього населення були юдеями. Проте закони Російської імперії були такі, що для євреїв в державних гімназіях виділялася квота – лише 10% від усіх учнів і то не скрізь. Тому була проблема вступити єврейським дітям на навчання. Наприклад, у Білоцерківській гімназії навчався майбутній письменник Саша Чорний (Олександр Глікберг). Так ось, щоб він міг вступити до гімназії, батько його та інших двох дітей змушений був перехрестити на православних.  За таких обставин місцеві євреї з 1908 року почали клопотатися про відкриття гімназії для їхніх дітей у Білій Церкві. Відтак у місті було збудоване приміщення, де розмістився хедер (єврейська школа), там діяла приватна єврейська чоловіча  гімназія. Нині у цьому будинку по вул. Б.Хмельницького розташований Центр творчості дітей та юнацтва Київщини. «Навчання у цій гімназії вели російською мовою, а єврейська  література, історія та закон Божий  юдейської віри  – на івриті. Також у 1917 році була відкрита польська  чоловіча і жіноча  та українська гімназії ім. Б.Грінченка», – розповідає Анатолій Бондар.

Біла Церква, історія гімназії

Видатні викладачі Білоцерківської гімназії

Розкажемо вам про особистостей, які викладали у гімназії та були відомими людьми. Зокрема, Анатолій Бондар, опрацювавши документи у міському архіві Києва, де зберігається особова справа художника Івана Сошенка, з’ясував, що насправді він ніколи не викладав у Білоцерківській гімназії. «З 1856-го по 1876 рр. Іван Сошенко був вчителем Другої київської гімназії, а до Білої Церкви приїздив для розпису храму апостолів Архипа та Філімона, що діяв у приміщенні гімназії. Михайло Чалий, на той час директор гімназії, вирішив збудувати такий храм, щоб гімназисти ходили саме туди на службу, а відтак потроху зросійщувалися, адже служба велася церковнослов’янською мовою. Малювання в гімназії викладав Іван Осмоловський, який мав свої майстерні і заробляв власною працею як міг.

З Білоцерківською гімназією пов'язане ім’я композитора Кирила Стеценка. У 1907 році він був заарештований у Києві та висланий на територію шахтарського містечка Олександро-Грушево (нині м. Шахти, Ростовська область, РФ – прим. ред.), звідки писав листи до української інтелігенції, щоб допомогли йому переїхати поближче до Києва. На той час у Білоцерківській гімназії помер учитель музики. Олександр Кошець, український диригент, композитор, етнограф, попри неприятельське ставлення до Кирила Стеценка допомагає йому перебратися до Білої Церкви. Відтак з 1908 року він стає вчителем музики в чоловічій та жіночій гімназії. «Кирила Стеценка  надзвичайно полюбили учні, він був талановитим педагогом. Гімназисти навіть попросили класну даму (класного керівника на той час – прим. ред.), щоб Стеценко викладав музику в них не раз на тиждень, а 4 рази. Він створив чоловічий та жіночий хори, які давали благодійні концерти, виступали на громадських зібраннях. У Білій Церкві Кирило Стеценко пропрацював рік, тут він написав третину своїх романсів, зробив музичну обробку колядок та щедрівок, написав музику до п’єси «Сватання на Гончарівці» та музичну пародію на царя Миколу ІІ під назвою «Цар-горох». У 1909 році виїжджає з Білої Церкви, на прощання учні влаштували йому вечір на Палієвій горі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як розширювалася Біла Церква

Варто згадати про ще одну видатну особистість – священника Петра Лебединцева, який був не лише настоятелем Преображенської церви, але й вчителем закону Божого у Білоцерківській гімназії, а також започаткував краєзнавчий рух у Білій Церкві. Нині в нашому місті уже не перший рік проходять краєзнавчі читання імені П.Лебединцева. Також в його честь  перейменовано вулицю Піонерську та провулок Піонерський.
До Білої Церкви він приїжджає в 1851 році. Гімназисти його дуже поважали, адже він так само з повагою ставився до своїх учнів. Був доброю, гуманною людиною, відкрив школи для селян, перша з них діяла при Преображенській церкві на церковній квартирі священника. Затим з’явилася школа при церкві Марії Магдалини, на її місці нині діє школа №13. Також було відкрито школи у передмістях Білої Церкви – на Ротку та в Олександрії. У Білій Церкві його відвідував Тарас Шевченко. Коли він виїхав з Білої Церкви до Києва у 1860 році, то про наше місто не забував. Зокрема, передав 1000 крб на храм Марії Магдалини, щоб поминали його дружину, могила якої і нині є на території храму. Також у духовному заповіті в 1893 році записав, щоб цій церкві передали ікони Спасителя та Божої Матері. На жаль, вони не збереглися.

Біла Церква, історія гімназії

Учні гімназії, які стали відомими

Білоцерківська гімназія мала не лише славетних викладачів, але й випускників. Зокрема, тут навчався відомий іспанський та французький   кінорежисер Єжен Деслав (Євген Слабченко), постать яку до 2002 року у Білій Церкві практично ніхто не знав. «Мною була подана  ініціатива до робочої групи  міської ради з перейменування вулиць, щоб  вул. Примакова було перейменовано на вул. Євгена Деслава, – каже Анатолій Бондар. – Усі  архіви Деслава знаходяться у Франції у Любомира Госейка, французького кінознавця українського походження. А тому відомо про нього не так багато. Народився в с. Таганча Канівського повіту Київської губернії у 1899 році в україно-німецькій родині. Мама – Єлизавета Зондлер  – походила з прибалтійських німців, батько Антон Слабченко був управляючим на цукровому заводі у селі Мартинівка. Батьки спілкувалися між собою російською, а малий Євген чув українську мову від своєї неписьменної бабусі. Закінчив білоцерківську гімназію із золотою медаллю в 1917 році».
Після закінчення гімназії став одним із засновників скаутського руху в Білій Церкві – Першого білоцерківського куреня, який нараховував близько 200 осіб. А також брав участь  у 1918 році  в загоні січових стрільців у   Фастові.  Був членом Центральної Ради та навіть їздив у складі делегації до Франції. У 1920 році поїхав знову до цієї держави вже як студент Паризької Сорбонни і більше на батьківщину не повертався. Проте про Україну ніколи не забував.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Торгове серце Білої Церкви

За кордоном взяв псевдонім – Єжен Деслав (що означає «зі слов’ян»). Навчався у Паризькій кінотехнічній школі. Заснував у Парижі товариство друзів українського кіно. Завдяки йому паризький глядач побачив фільм «Земля» Олександра Довженка. У 1937 році НКВС заборонило Довженку листування з Єженом Деславом. Розквіт кінокар’єри припав на 30-ті роки минулого століття, був режисером фільмів «Фантастична візія», «Війна духів», «Райське сяйво» тощо. Знімав фільми також в Іспанії та Швейцарії. Вступив до українського Червоного Хреста, заснованого українським емігрантом Євгеном Бачинським для допомоги українським біженцям. Архів  «Дипломатична історія України» Єжена Деслава нараховує 15 тис. вирізок із газет та журналів про Україну зі світової преси. Незадовго до смерті упорядкував ці збереження.  

Біла Церква, історія гімназії

Ще одним відомим випускником гімназії був етнограф, українофіл Борис Познанський, який походив з дворянського роду. Спершу навчався в Полтавській гімназії, а після смерті батька перейшов у четвертий клас Білоцерківської гімназії, адже тут ним опікувався дядько, який був домашнім лікарем у графів Браницьких. За спогадами Познанського, гімназія переїхала з Вінниці у Білу Церкву незадовго до його вступу. На той час склад учнів був польським, серед 300 гімназистів було лише 25-30 православних, решта – католики. Вчителем закону Божого у нього був Петро Лебединцев. Оскільки панівною мовою була польська, то Познанський добре нею володів. У 1859 році він вступив до Університету Святого Володимира, де студенти створювали власні гуртки – земляцтва. Був такий гурток і білоцерківський, де панували ідеї українофільства. Борис Познанський товаришував з Володимиром Антоновичем, Тадеєм Рильським, Павлом Чубинським. Після скасування кріпацтва у 1861 році він залишає університет і відправляється в село Дударі Канівського повіту, щоб навчати селян грамоті. У 1866 році був звинувачений у справі польського повстання 1963 року та заарештований. Його відправили у Воронезьку губернію під суворий контроль поліції. У 1861-1870 рр. надрукував українською мовою твори «Чумаки», «Весна в українському селі», «Спогади». 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Місце народження білоцерківської освіти

Біла Церква, історія гімназії

І на завершення розповідь про ще одного випускника Білоцерківської гімназії, який власне не заслуговує на згадку. І ми б про нього не згадували, якби одна із вулиць нашого міста не носила його ім’я тривалий час.  А оскільки й нині є багато земляків, які ніяк не можуть второпати навіщо перейменовувати вулиці, то вважаємо за потрібне розповісти на честь кого вони були названі в радянські часи. Йдеться про більшовика Мойсея Урицького. Нині ця вулиця, де розташоване підприємство УТОГ «Весна», носить назву козацького ватажка Северина Наливайка. А раніше називалася вулиця Урицького.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Місто давньоруських храмів

Мойсей народився в 1873 році в Черкасах в родині єврейського купця. Батько його втопився, вихованням молодшого брата займалася сестра. Навчався в Черкаській прогімназії, Гомельській шестикласній гімназії, а після закінчення Білоцерківської гімназії вступив до Університету Святого Володимира на юридичний факультет. Проте інтелектуальні здібності не допомогли Мойсею. Його захопили політичні процеси. Спершу приєднався до революційного та робітничого руху, був у висилці в Німеччині та Данії. До 1917 року розділяв погляди меншовиків, але коли відчув, що обертів набирають більшовики, пристав до них. Став прихильником збройного повстання проти тимчасового уряду, брав участь у  підготовці жовтневого перевороту. Вершив людські долі за законами «революційної совісті». Коли йому закидали м’якотілість, він відповідав: «Если не будет другого выхода, я собcтвенной рукой перестреляю всех контрреволюционеров и буду совершенно спокоен». Влітку 1918 року обстановка загострилася. Урицький розглядав справу проти офіцерів із Михайлівського артилерійського училища Петрограда, які виступили проти більшовиків. Всім виніс смертний вирок. У відповідь юнкер училища в під’їзді комісаріату на Дворцовій площі вбив Мойсея Урицького. То чи варто було залишати вулицю у Білій Церкві, названу в честь більшовицького соціопата?

Ось така історія освіти в Білій Церкві. А ми впритул наблизилися до 20 століття. Тож у наступних випусках розкажемо про те, як жила Біла Церква за часів УНР, Гетьманату та Директорії та як наше місто стало осередком підготовки повстання проти Павла Скоропадського та більшовиків. 

Анатолій Бондар, історик, завідувач музею гімназійної освіти Білої Церкви 1847-1920

«У Білій Церкві діяло 7 гімназій: Білоцерківська чоловіча  та жіноча гімназії, приватна єврейська чоловіча та жіноча гімназії, польська чоловіча та жіноча    гімназії, українська гімназія ім. Б.Грінченка.  Коли у 1920 році був встановлений  комуністичний режим, вся гімназійна освіта нашого міста була ліквідована. Натомість створювалася трудова загальноосвітня школа. У 2002 році на базі ЗОШ №14 була створена гімназія №1, а її директор Борис Смуток вирішив створити такий музей гімназійної освіти у Білій Церкві. Звернувся до мене і я почав вивчати це питання і по київських архівах, і опитуючи місцевих жителів»

Людмила Полях, газета "Тиждень"

Прочитано 473 раз
Опубліковано в Дозвілля

You have no rights to post comments

Поділитись новиною

Відправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedIn

  Сторінки в соц. мережах

Чи задовольняють вас послуги КАТП-1028 із вивозу сміття?

Monobank [CPS, API] UA

Вибір редакції

Читайте також

Фото та відео