Будівлю у стилі ампір замовив граф Францишек-Ксаверій Браницький своєму архітекторові, швейцарцю італійського походження Домініку Ботані у 1801 році. Силами мулярів із Калузької губернії крамниці були збудовані наприкінці 1806 року. Саме з того часу починає формуватися нинішня Торгова площа та довколишні вулиці, на які переселилися із старого міста євреї. Детальніше про БРУМ, старі будинки, підземні ходи, а також про спосіб життя тодішніх мешканців Білої Церкви, розповів газеті «Тиждень» кандидат історичних наук Євген Чернецький.

Торгівля у всі часи була двигуном прогресу. Чудово розумів це й власник Білої Церкви граф Францишек-Ксаверій Браницький, який оселився в нашому місті  у 1799 році. Старе місто, яке мало свої межі від Замкової гори до нинішньої площі Т.Шевченка та від греблі до вул. Гетьманська, згоріло наприкінці 18 ст. Білоцерківську фортецю росіяни  розібрали приблизно у 1795–1796 роках, адже тоді знищували всі фортифікаційні споруди на колишньому польсько-російському кордоні. Граф Браницький вирішив переселити євреїв, які мешкали на території Старого міста на нову територію, тим самим заснувати так зване Нове місто. Для цього вирішив збудувати Торгові ряди, адже перше заняття євреїв – саме торгівля.

У Торгових рядах діяли не лише лавки та склади, але й невеликі підприємства, як-то тютюнова фабрика купця Іцка-Герша Пріцкера. Євреї займалися в основному продажем будь-якого товару, а також була частина євреїв, які працювали ремісниками.  

Торгові ряди - одноповерхова цегляна, квадратна споруда площею близько 5000 кв м з 85 крамницями. Має відкритий внутрішній двір площею 1300 кв м. У зв'язку з перепадами рельєфу її північно-західна частина піднята на високий цоколь-підмурок з підвалом. По зовнішньому та внутрішньому периметрах до склепінчастих торгових приміщень примикають криті аркові галереї. В центру кожного з чотирьох фасадів були проїзди у внутрішній двір, оформленні двоколонними портиками з трикутними фонтанами, оздобленими рельєфними зображеннями родового герба Браницьких. Центральний вхід має високі гранітні сходи. Аркада - галерея торгових рядів - створювала зручності для покупців і для продавців, бо захищала від сонця і негоди, у внутрішній дворик заїжджали вози з товарами. 

Торгові ряди були центром торгівлі у місті аж до кінця 19 ст., коли торговців переселили на площу, де нині розташований Центральний ринок. І якщо тодішні оптовики перейшли швидше, то дрібні продавці ніяк не хотіли змінити обжите місце. Річ у тім, що біля нинішнього Центрального базару, орієнтовно там, де нині третій військовий майданчик та стадіон, розташовувалося єврейське кладовище, яке було діючим, а євреям віра забороняла торгувати біля цвинтаря. Згодом старе кладовище закрили.

Змінилася влада, нащадки графів Браницьких роз’їхалися по світах, проте торгівля залишилася незмінним атрибутом Білої Церкви. У радянські часи в Торгових рядах працював універмаг, проте у 1963 році сталася потужна пожежа. Євген Чернецький припускає, що нібито так вирішили приховати значну недостачу. У будівлі вигоріли всі дерев’яні конструкції та дах, відтак комуністична влада вирішила її знести. Врятувала споруду лише принципова позиція тодішнього головного архітектора міста В.Федотова та заступника голови Ради міністрів УРСР П.Тронька, які відстояли пам’ятку. Її реставрація завершилася у 1965 році. Сьогодні в пам’ятці архітектури національного значення триває та сама невмируща і незнищенна торгівля, щоправда, в дещо іншому ракурсі.

На Торговій площі жили багатші євреї, далі від центру – бідніші. Приміром, наразі у місті є вул. Грузинська. Назва ніякого стосунку до грузинів не має. Скоріше за все це модифікована назва від польського слова «груз», що означає «бруд». Саме на цій вулиці мешкали бідні євреї, подекуди в землянках. Ошатні будинки були розташовані також на нинішній вул. Леся Курбаса, проте згоріли під час німецької окупації. До речі, німці тоді звинуватили євреїв у пожежі та за це почали перші розстріли представників цього народу в нашому місті. Наразі по периметру Торгової площі залишилося всього кілька будинків, збудованих у 19 ст. Це будівлі, де нині розташоване БТІ, відділ звернень громадян, ресторан «Монте-Крісто», ЖЕК №6 та житловий будинок синього кольору, який раніше був готелем.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Місто давньоруських храмів

Імена власників, які звели будинки та проживали в них чи здавали в оренду, білоцерківські краєзнавці  знають, проте, на жаль, не збереглося відомостей, в якому будинку хто жив. Та попри те, що це точно були небідні люди, жили вони, м’яко кажучи, у не дуже добрих санітарних умовах. «Стара баня була побудована на ручаї, який впадав в р. Рось. Так ось все з цієї бані витікало в річку. З річки ж брали воду і продавали її по місту. Не дивно, що тоді було дуже багато хворих на дизентерію і смертність була високою. Хоча воду брали ще й в криницях. Одна така залишилася до цього часу у дворі будинку №16 (пам’ятка архітектурного місцевого значення «Готель», – прим. ред.). Його відкрили у 2011 році, оглянувши провалля, що утворилося на подвір’ї. Це давня криниця часів  графів Браницьких, вона викладена дерев’яними колодами та має квадратну форму. Зверху була законсервована колодами і засипана ґрунтом. Комісія ухвалила взяти проби води та оглянути дно криниці. Потім її заклали бетонними плитами», – згадує Євген Чернецький. За таких обставин не дивно, що купець І гільдії Нахман Бялєк не пошкодував грошей на будівництво лікарні у 1903 році (нині у цій будівлі розташоване пульмонологічне відділення МЛ №1).

Ще однією цікавою знахідною тих давніх часів є підземні ходи, яких за свідченнями краєзнавців дуже багато у середмісті. Найбільш масштабні пошуки підземних ходів провели упродовж 1992–1996 р. силами Спелеологічної експедиції Білоцерківського краєзнавчого музею. Вчені вивчали підземні ходи в дендрологічному парку «Олександрія» на руїнах Літнього палацу та поблизу нього, неподалік головного входу в парк, на території санаторію «Діброва» та в Голендерні. Зафіксували підземні ходи, обкладені цеглою і на вулиці Шолом-Алейхема. Євген Чернецький каже, що на вул. Б.Хмельницького також були виявлені підземні ходи. Тут, в центрі міста, вони йшли від підвалу до підвалу та виконували практичну функцію: схованки від жандармерії чи переховування контрабанди. Була навіть ідея створити музей підземного міста, проте, на жаль, вона до цього часу не реалізована.

Торгівля у Білій Церкві існувала задовго до будівництва Торгових рядів: ремісники торгували у літописному Юр’єві, білоцерківські міщани, селяни та купці торгували на видатному Петропавлівському ярмарку, куди приїжджали люди з інших куточків України і який тривав до початку ХХ ст. У 16-18 ст. білоцерківці вирощували худобу на експорт, а з 1780 року розпочалася жвава торгівля збіжжям, у середині 19 ст. додалася торгівля цукром, кіньми, пивом тощо. А тому Біла Церква на той час була більш потужним містом, ніж такі повітові центри, як Васильків, Тараща, Сквира, Черкаси, Умань, Липовець, Радомишль, Звенигородка, Чигирин. Ба, більше – у Київській губернії наше місто за потужністю поступалося лише Києву. Власне, мабуть, як і зараз. Проте саме з будівництвом Торгових рядів Біла Церква не просто стала одним із центрів торгівлі, а й розрослася до нових меж та збільшила кількість населення.

Євген Чернецький, кандидат історичних наук

Були знайдені три контракти на будівництво двох готелів та Торгових рядів. Два документи датовані 1799 роком передбачали будівництво 2 готелів. Один зводила бригада майстрів з Волині, інший – з Калузької губернії. Очевидно, що за результатами будівництва обрали кращих підрядників і ними стали росіяни. З мулярським майстром Миною Кузнєцовим було укладено контракт на будівництво у 1801 році Торгових рядів. Документів з датою  завершення робіт ми не знайшли, але відомо, що наприкінці 1806 року граф Браницький уклав контракт з білоцерківським кагалом (єврейська громада на івриті – прим. ред.)  про переселення усіх євреїв упродовж 2 років зі Старого міста на територію біля новозбудованих крамниць. Хто не хотів переселятися, будинки зносили силоміць. Очевидно раз договір був укладений, то будівля була завершена. Євреї розбирали свої хати і з того матеріалу будували нове житло по периметру крамниць та по вулицях Перша Рокитнянська (нині Шолом-Алейхема), Клубна (нині Леся Курбаса), Бердичівська (нині Б.Хмельницького), Сквирська (нині Спартаківська), Київська (нині Я.Мудрого). Спершу це були дерев’яні будиночки, які неодноразово горіли. Наприкінці 19 ст. тут вже мешкало 2000 євреїв. Українців це переселення не зачепило, адже вони практично не жили у Старому місті, а мешкали переважно на Заріччі, Ротку та біля парку «Олександрія». Що цікаво, бруківка, яку ми бачимо нині біля БРУМу, з’явилася наприкінці 19 ст., а спершу територію біля крамниць вимощували дошками.

Людмила Полях, газета "Тиждень"